«В Україні немає скоординованої системи геріатричної допомоги», – доцентка ВНУ Катерина Сметаніна

1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН. У цей день у світі говорять про захист інтересів людей похилого віку, створення для них сприятливих умов життя, про невирішене у цій сфері.

А чи хтось знає, хто така «особа похилого віку»?

За світовими параметрами, люди, які досягли 45-59 років, належать до категорії осіб середнього віку; 60-74 роки – особи похилого віку; старше 75 років – старі люди і більше 90 років – довгожителі. Це характерно для світової практики, де середня тривалість життя для економічно розвинених країн становить 78 роки.

Середня тривалість життя - величина змінна: вона свідчить про зусилля суспільства, спрямовані на запобігання смертності і зміцнення здоров'я населення. За даними ВООЗ, середня тривалість життя становить: в Австрії -79,36 років, Боснії і Герцеговині – 78,33, Індії – 69,25, Китаї – 73,18, Кіпрі – 78,15, Чехії – 76,62, країнах ЄС – 78,51, Фінляндії – 78,82, Німеччині – 79,1, Греції – 79,52, Норвегії – 79,81, Саудівській Аравії – 76,09, Сербії – 75,29, Великобританії – 78,85, США – 78,14 років відповідно. Найбільші прогнозовані показники характерні для: Франції – 80,87, Італії – 80,07, Японії – 82,07, Швеції – 80,74 років.

Для України цей показник становить 67 років (приблизно 63 роки для чоловіків і 71 - для жінок). Ми відстаємо від розвинених країн в середньому по тривалості життя на 10 років. Для прикладу, із тисячі 40-річних чоловіків в Україні до 65 років не доживає 343, тоді як у Швейцарії — 81, у Польщі — 210.Зважаючи на це, можна прийти до висновку: якщо ви – літня особа, і вам близько 70 років – в нашій країні ви вже довгожитель!

Сумно? Без сумніву – так! Чому ж в нашій державі така ситуація? Чому люди, які досягли вікового бар’єру 60+ кожного дня відчувають себе у небезпеці, безпорадними, залежними від рішення якогось начальника або вищого чиновника? Чому вони є незахищеними верствами населення практично у всіх сферах життя і діяльності? Чому якість їх життя лишається на рівні країн третього світу?

Сучасна терапевтична класифікація контингенту 60+ надала їм статус «геріатричних хворих», тобто пацієнтів, які мають бути під постійним наглядом з боку лікаря-геріатра та опікуватись цілим штатом медичних працівників, в силу того, що таким пацієнтам притаманні хронізація наявних патологій (один хворий може мати в середньому до 5-6 захворювань) - поліморбідність; поліпрагмазія, або поліфармакотерапія (передбачає одночасне використання декількох медичних препаратів (лікарських процедур) проти кількох видів захворювання), зумовлена наявними патологіями; схильність до самолікування; звикання до ліків унаслідок тривалого їх приймання та багато іншого. Приблизно 15% осіб старшої вікової групи є важко хворими. Група осіб похилого віку, яка потребує сторонньої допомоги у зв’язку зі станом здоров’я,  складає 25-60%.

Потреби населення старшого віку в амбулаторній терапевтичній i спецiалiзованiй консультативнiй допомозi не задовольняються в середньому на 47%; у реабiлiтацiйному полiклiнiчному лiкуваннi — на 81%; в органiзацiї стацiонарiв вдома — на 71,1%; у наданні швидкої медичної допомоги — на 32,5%; у стацiонарному інтенсивному лiкуваннi — на 26,2%. Причому показники якості та доступності медичної допомоги для мешканців сіл значно нижчі, ніж для городян.

Як відомо, ще за часи СРСР, починаючи з 1950 р. з моменту створення Міжнародної асоціації геронтологів, та безпосередньо після 1958 р., коли в Україні був створений Інститут геронтології Академії медичних наук СРСР (м. Київ), питання соціального захисту, турбота про осіб похилого віку та організація спеціалізованої лікарської допомоги особам старшої вікової групи були в пріоритетному напрямку реформ медичної галузі.

Розроблялись, створювались та реально існували геріатричні відділення у лікарнях та амбулаторіях; працювали геріатричні аптеки, спеціалізовані по лікарському забезпеченню населення старших вікових груп; хоспіси та геріатричні пансіонати функціонували на повну потужність. Особи похилого віку мали соціальні пільги і гарантії, щороку забезпечувались путівками для оздоровлення у профілактичних закладах та здравницях санаторно-курортного типу.

Так було…

Наразі, на жаль, ми не маємо кваліфікованого спеціаліста «лікар-геріатр»(геронтолог). Його функції виконує лікар сімейної практики. Водночас, у багатьох країнах світу, на такого лікаря дуже довго вчаться і він в подальшому проводить прийом пацієнтів при отриманні належної ліцензії (Німеччина, Болгарія, Швейцарія. Британія, США, інші).

В Україні відсутня єдина скоординована система геріатричної допомоги населенню. Щодо загальних державних форм медико-соціальної  допомоги літнім людям в Україні, вона надається в системі загальних закладів охорони здоров’я і спеціальних геріатричних структурах МОЗ, а також в системі амбулаторних і стаціонарних закладів Міністерства праці і соціальної політики, а також частково громадськими та релігійними організаціями: Товариством Червоного Хреста України, Карітас України, Хессед та іншими.

Всiм людям літнього віку надаються ті чи iнші види амбулаторно-полiклiнiчної допомоги: вiд обов’язкових щорiчних медичних оглядiв інвалідів війни до постiйного медичного нагляду з органiзацiєю стацiонару вдома тяжких хворих.

Стаціонарна допомога проводиться в клініках усіх рівнів, а також у спеціалізованих геріатричних закладах: шпиталях для інвалідів вiйни, які функціонують у всіх регіонах країни, у спецiальних вiддiленнях довготривалого лiкування хронiчних хворих у складі багатопрофiльних лiкарень.  Широкої розповсюдженостi набуває практика лікування лiтнiх людей в позалікарняних формах медичної допомоги: денних стаціонарах та стаціонарах вдома. 

Одним iз важливих питань органiзацiї ефективного функцiонування герiатричної служби є реабiлiтацiйна допомога, яка здійснюється в клініках, а також в денних реабiлiтацiйних вiддiленнях полiклiнiк i стацiонарів, реабiлiтацiйних вiддiленнях i кабiнетах у закладах амбулаторно-полiклiнiчної мережi, реабiлiтацiйних вiддiленнях стацiонарних соцiальних установ тощо.

Психiатрична допомога надається літнім людям у загальнiй мережi закладiв охорони здоров’я (у спецiалiзованих кабiнетах полiклiнiк, психiатричних лiкарнях, психiатричних диспансерах, денних психiатричних стацiонарах).

Головною формою комплексного соцiального обслуговування населення похилого віку є Територiальнi центри соціального обслуговування пенсіонерів, до складу яких входять усi районнi структури соцiально-побутової допомоги лiтнiм самотнiм людям i iнвалiдам. В Україні функціонують біля 700 Територiальних центрів і 890 відділень соцiального обслуговування вдома, які допомагають більш ніж 500 тис. одиноким непрацездатним громадянам. 

У межах цих закладів функціонують відділення медичної реабілітації та психотерапевтичної підтримки. Але, на жаль, ще не набула широкого розповсюдження практика взяття на облік самотніх старих людей з психічними розладами загальними соціальними службами надомної допомоги.

Так, допомога на різних етапах проводиться. Але хворі геріатричного профілю належать до категорії пацієнтів з низьким рівнем платоспроможності і цим зумовлюється ставлення до них, як до «нижчого рівня» населення. До того ж, в силу проблем зі станом здоров’я, багато хто з них не в змозі прийти до стаціонару чи амбулаторії, або просто безпосередньо звернутись по допомогу до лікаря. 

Лікар же сімейної практики в силу своєї завантаженості, може приділити їм належну увагу та відвідати такого пацієнта лише після прийому на робочому місці…І тому на рівному місті виникають проблеми, зачарований круг не може розірватися…

Та що казати, якщо близько 30% з них є «лежачими» хворими, а біля 35% - одинокими! Допомога, яка проводиться за допомогою територiальних центрів і відділень соцiального обслуговування вдома, лише частково покриває комплекс послуг, яких геріатричні пацієнти потребують.

У той час як в ряді європейських країн передбачено відшкодування вартості ліків для всіх осіб старше 65 років, в нашій країні питання пільгового або безоплатного відпуску лікарських засобів особам похилого віку залишаються невирішеними. У світовій практиці існує система геріатричної страхової медицини, в нашій країні страхова медицина впроваджена лише частково.

Ми не маємо структурної одиниці – геріатричної аптеки – профільного спеціалізованого закладу з консультативно – інформативно – профілактичним рівнем обслуговування осіб старшої вікової групи. 

Тому хворі похилого віку ідуть в звичайні аптечні пункти, де їм нав’язують високовартісні препарати, іноді взагалі не потрібні. Довіра таких людей до лікаря чи фармацевта обертається для них завищеними показниками (в т.ч. і фінансовими) медичного та фармацевтичного обслуговування.

На даний час в Україні широко поширеною є мережа дрібнороздрібної торгівлі лікарськими засобами через існуючі аптечні пункти та різного плану структурні підрозділи аптек (кіоски). Основною політикою в них є фінансова нажива в любий спосіб (особливо це процвітає в аптечних підрозділах приватної форми власності, де рівень надбавок може сягати позначки 150-200%). 

Лише в класичних аптеках (державної чи комунальної форми власності), з рецептурним відділом, площею більше 60 кв.м., де вам ліки відпускає провізор, а не фармацевт, можна гарантувати хворому належну якість фармацевтичної опіки та допомоги.

Усі соціальні пільги і гарантії, які активно повинні впроваджуватись в практику, і які на законодавчому рівні закріплені офіційно Постановами, наказами Кабміну, Верховної Ради, указами Президента, тощо лишаються в більшості випадків лише на папері…

Так, Урядом в останні роки прийнято чимало програм та стратегій, де окремими рядками виділили турботу про літній людей. Але скоро 2022 рік, а реально виконано не більше 20% від запланованого.

В той час, як у світовій практиці для покращення стану профілактик та запобігання розвитку процесів старіння виконується програма – мінімум з реалізації 10 основних стратегій подолання старості, наші люди кожного дня самотужки намагаються подовжити своє життя, покращити свій стан здоров’я, добробуту підручними способами та дідівськими методами…на жаль…

Тому давайте трохи, хоч 1 жовтня, приділимо їм належної уваги; допоможемо і словом, і ділом; надамо руку допомоги і потурбуємось про їх соціальні, побутові та ін. потреби.