Лікар з Дубна відкрив для десатників стоматологічний кабінет на фронті

Разом з однодумцями-побратимами, колегами із цивільного життя та волонтерами, дубенчанину Володимиру  Мельнику вдалось на Сході відкрити стоматологічний кабінет.

Андрій Зазуляк

До повномасштабного російського вторгнення молодий, успішний стоматолог та добре знаний у Дубні Володимир Мельник разом із батьком Антоном Івановичем та сестрою Ольгою працював у сімейній стоматологічній клініці «Melan dental».

Та мало хто знає, що Володимир Антонович є й учасником Революції гідності. Починаючи з грудня 2013-го року він чимало вихідних провів на Майдані. Там «ніс службу», як медик-волонтер.

То ж коли принесли повістку з дубенського військкомату – без вагань на білий медичний халат одягнув військовий камуфляж.

– Вас називають одним із кращих у місті стоматологів. Хто чи що вплинуло на вибір Вашої професії? Чи любите її? Якщо так, то чому?

– Я навчався у Львівському медичному університеті. Закінчив його у 2008 році. А після цього постійно працював стоматологом. У моїй родині батько та сестра теж стоматологи. І так сталось, що саме вони вплинули на вибір моєї майбутньої професії. Я хотів навчатись саме там, де моя сестра – у львівському університеті.

– Розкажіть, будь ласка, як змінилося Ваше життя після 24 лютого 2022 року?

– 24 лютого ми були на лижах. Дуже довго і нудно ми звідси виїжджали. Було страшно. Було не зрозуміло. Були якісь нові відчуття, чогось невідомого.

А далі… повістка до армії не забарилась. Так я потрапив в 79 окрему десантно-штурмову бригаду.

– Які перед Вами стояли й стоять завдання? Що доручено виконувати? Як минають воєнні місяці?

– Мене призвали на посаду начальника стоматологічного кабінету. На той момент був мій командир, медсестри, лікар, анестезіолог та я. І коли не було лікаря-анестезіолога, то я виконував його роботу. Спершу вчився лікувати спини, тиски, гіпертонії. Часто робив крапельниці після контузій. Дуже багато нового мені треба було навчитися.

Спочатку дуже бракувало медичних працівників й мені доводилось багато робити та вчитися…

Тепер періодично викладаю тактичну медицину. Також їздимо на евакуацію… Тому я тут не завжди й не зовсім стоматолог. Лише відносно недавно з’явилось більше часу та можливості взятись тут до стоматологічної справи.

– Як виникла ідея все ж таки створити свою стоматологію поруч із фронтом? Хто допомагає у цьому? Чи потрібна якась підтримка?

– Коли мене мобілізовували, то я вже розповідав, що ішов на посаду начальника стоматологічного кабінету. То ж я ще одразу пропонував створити пересувний стоматологічний кабінет, щоб можна було виконувати свої обов’язки. Бо цього всього, що на той момент вимагали обставити, я робити не вмів. Хоча швидко був змушений вчитися і включався в роботу. Й не до стоматології тоді було. У нас був великий брак медиків і я мав завдання, які були найбільше важливіші. А коли появилось трішки більше лікарів, фельдшерів, санітарів, то стало стабільніше. В мене появився час на стоматологію і я почав пробувати організовувати стоматологічний кабінет.

– Це все вимагає капіталовкладення. Хтось допомагав?

– Військові отримують премії, про які в суспільстві інколи люблять говорити. То ж ми, люди в формі, почали збирати кошти: трошки із власних премій та зарплатні, трошки наволонтерили, а ще хлопці-колеги підкинули кошти, матеріали, обладнання й таким чином спільними зусиллями організували кабінет.

– Наразі потрібна ще якась допомога?

– У стоматології – ні. Головне не заважати, - серйозним голосом каже Володимир. У нас наразі є усе необхідне.

А взагалі, на фронті потрібні лікарі: терапевти, невропатологи, хірурги, травматологи. Тут є багато вільних посад, де завжди раді бачити підмогу.

– Чи змінила війна Ваші цінності та погляди на життя?

– Простіше почав ставитись до життя. Цінності не змінились. Все стало простіше. Основне, що є – це життя. Не буде життя – не буде нічого! Жодна цінність неварта життя.

…коли ти спілкуєшся з пацієнтом і кажеш, щоб він прийшов завтра і коронку поставимо, бо сьогодні нема можливості. А його вночі привозять мертвого… Тоді багато переосмислюєш про саме ж життя.

– Можете щось сказати про те, які люди Вас зараз оточують ?

– Та класні люди! Зазвичай тут всі такі: класні, щирі та добрі. Я сам став трохи відкритішим з людьми. Почав прямо в обличчя говорити усе, що думаю про них: і хороше, і не дуже.

А від якихось злих людей намагаюсь триматись осторонь, не спілкуватись з ними. Не завжди так виходить, але то таке.

– Наостанок розмови може щось побажаєте мешканцям Дубенщини та України загалом?

– Не вішайте ніс! Все буде добре! Перемога за нами! Але не розслабляйтеся! Пам’ятайте, що немає нічого ціннішого за життя. І ніяка дорога квартира, жодне авто не будуть настільки цінними, як життя.