Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Лікар-хірург Олександр Христюк
Лікар-хірург Олександр Христюк

Хірургія – як годинник, деталь зламається і все виходить з ладу, – лікар Олександр Христюк

11:57 18.11.2020
11518

Олександр Христюк з Луцька 19 років життя присвятив хірургії. Він – лікар вищої кваліфікаційної категорії.

Його особливість в тому, що працює в кількох напрямках – ургентній та малоінвазивній хірургії та інтервенційній кардіології.

У Луцькій міській клінічній лікарні робить операції різних типів – від видалення апендикса до стентування при інфаркті міокарда.

Для Район.Медицина хірург розповів, як це – оперувати у захисних халатах масою 15 кілограмів, працювати в режимі 24/7, поєднувати роботу з бізнесом, сім’єю та періодичними навчаннями за кордоном.

«Щорічно лікуємо до 400 людей з інфарктом»

«Я хотів бути судово-медичним експертом. Але прийшов у Луцьку міську клінічну лікарню в інтернатуру, де мене переконали, що з живими пацієнтами цікавіше (жартує – ред.).

Перший досвід здобув в ургентній (невідкладній) хірургії, де працюю дотепер.

Крім того, багато років в малоінвазивній хірургії (коли оперують з мінімумом втручань в організм – ред.).

Якщо раніше проводив відкриті операції, то зараз – лапароскопічні. Для прикладу, при апендицитах та грижах раніше потрібно було різати живіт, а зараз ці операції відбуваються через невеликі проколи шкіри.

Протягом восьми років я працюю в інтервенційній кардіології.

Оперую серце через судини під рентгенівським контролем. Раніше ми заходили через стегнову артерію, зараз – через радіальну, тобто через руку.

Для пацієнта це менш травматично і він легше переносить процедуру.

В основному це інфарктні хворі. Раніше цих процедур не робили, бо вони дорогі. За останні вісім років щорічно проводимо стентування коронарних артерій для 300-400 пацієнтів з інфарктом.

Окрім того, роблю інші операції. Наприклад, допомагаю людям з ожирінням за новітньою методикою. Емболізую (закупорюю) лівошлуночкову артерію. Внаслідок цього перестає виділятись гормон голоду і людина не хоче їсти. Пацієнти за пів року скидають по 20 кілограмів.

Також емболізую судини матки при фіброматозних вузлах. Таким чином вузли втрачають живлення і потрохи зменшуються. Згодом перетворюються в рубчик, що дає можливість жінкам народжувати.

Такі операції проводяться на спеціальному обладнанні – ангіографі. Щоб захистити себе від рентген-променів, одягаємо спеціальні халати. Вони важать 15 кілограмів.

Є операції, які тривають по вісім годин…

Щоб підтримувати фізичну форму, займаюсь спортом, зокрема тенісом. «Кубики» качати не ходжу, але фізична активність завжди є.

«Хірургія – командна робота»

Коли я прийшов в ургентну хірургію, у відділенні робота колективу була налаштована. Так само – в малоінвазивній хірургії.

А от в інтервенційній кардіології потихеньку вчились, що де має стояти, що куди потрібно переносити і як робити…

Зараз колектив настільки злагоджений, що ми один одного розуміємо з пів слова, можемо навіть не говорити, переглянулись – і всі знають, що робити.

Хірургія – це як механічний годинник: одна деталь зламається чи випаде і він почне неправильно показувати години чи взагалі не працюватиме.

Операцію зробити – це одне. Потім хворого ще треба виходити.

Я можу правильно прооперувати, а медсестра правильно перев’язку не зробить, і вся робота зведена нанівець.

Якщо санітарка як потрібно не прибере, в рану може потрапити інфекція.

Якщо постачальник ліків вчасно не привезе те, що потрібно, у нас будуть проблеми.

Робота кожного в комплексі дає гарні результати. Хірургія – це тільки командна робота.

Читайте також: «Поспішаю жити». Історія лікаря Олега Самчука

«У хірурга має бути лікарська інтуїція»

Дуже багато є випадків, коли ти плануєш операцію по-своєму, а заходиш у живіт чи серце, і все виходить зовсім по-іншому.

Ми тільки приблизно можемо скласти свій план. Кожна людина – інша. Завжди є нюанси. Те, як ти справляєшся з ними, визначає твою фаховість.

Коли все, як в книжці, тоді навіть нецікаво. А коли виникає нестандартна ситуація, в одних лікарів ноги підкошуються, а в інших – ні. Як ти можеш швидко зорієнтуватися, це і називається професіоналізм.

У хірурга має бути лікарська інтуїція. Ти маєш приймати рішення, яких ніде не прочитаєш.

Потім завжди аналізуєш, чи правильно зробив. Особливо, коли пацієнти вмирають…

Коли щось не виходить, ти завжди думаєш: «А якби я оце зробив, а якби я не так довго з тим катетером стояв…»

Найбільше запам’ятались перші пацієнти, яких не вдалося врятувати.

З роками перестаєш тримати негатив у пам’яті. Може, організм відгороджується від цього.

Досі найважче, коли про смерть людини потрібно повідомити родичів.

Додому стараюсь таких емоцій не приносити. У мене дружина – лікар, якби ми ще вдома про це говорили, це було б ще важче.

За весь час роботи мій характер дуже змінився, «зачерствів».

Дехто каже, що лікарі черствіють через фінанси. Це неправда.

Скільки б мені не заплатили, краще, ніж умію, я не прооперую. Гірше також ні.

Ти заходиш в операційну, занурюєшся в роботу і все. Тоді ти не думаєш про гроші.

«Під час перших операцій хтось має бути поруч»

На мене дуже вплинув покійний лікар Олександр Ковальчук. Я хотів би оперувати, як він, але навчитись робити це так само неможливо.

Ти просто спостерігаєш, як хтось оперує, потім перелопачуєш багато інформації й сам починаєш це робити.

Коли це перші операції, домовляєшся з колегами, щоб приїхали й постояли біля тебе, скоригували твої дії.

Це як з водінням. Коли ти сідаєш за кермо вперше, то не бачиш нічого на дорозі. Думаєш, як перемикнути передачі, коли повертати…

Так само під час першої операції. Коли стрес, адреналін, ти починаєш неадекватно аналізувати ситуацію.

У такі моменти має бути поруч хтось із досвідчених колег, щоб підказати ті очевидні речі, які ти не бачиш.

Ми співпрацюємо з хірургами інших медзакладів. Міняємось досвідом з колегами із Сілезького центру хвороб серця, що в місті Забже у Польщі.

Часто проводимо спільні операції з хірургами Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. Вони навчили нас ставити кардіостимулятори, робити коронографію та стентування.

Коли ми лапароскопічно видаляли матки, до нас приїжджав професор з Вінниці.

«Операція ради операції не має значення»

Щороку я їжджу здобувати новий досвід у Францію. Туди збираються інтервенційні кардіологи з усього світу.

Під час заходу у понад 50 залах виступають світила медицини. Кожен розказує про свої операції.

Можна обирати ту тему, яка тебе цікавить, слухати й бачити, як люди це роблять.

Після цього приймаються норми, як потрібно поступати в тій чи іншій ситуації, які диктують «моду» в інтервенційній кардіології.


Також я відвідую конференції у Києві, які відбуваються двічі на рік. Вони відрізняються від інших тим, що під час них постійно відбуваються операції, які транслюють онлайн.

У цей час демонструють найцікавіші й найскладніші випадки з хірургічної практики.

Одному юнаку протягом чотирьох років поспіль не могли відкрити коронарну артерію. На п’ятий рік хірургу з Японії вдалося це зробити.

Спостерігати за цим було мегакруто!

Якщо мені трапляється пацієнт, якому потрібно виконати складну операцію і я розумію, що хтось може зробити це краще, я скеровую людей туди.

Коли важкі випадки, не треба бити себе в груди й казати, що ти можеш це зробити. Операція ради операції не має значення.

Якщо таких операцій у тебе відбувається кілька за рік, а в колег – по кілька в місяць, то, очевидно, що вони прооперують якісніше. Бо ти обдумуватимеш кожен крок, а це забирає час.

Якщо ти навчився виконувати щось нове і плануєш далі робити таких операцій багато, це зовсім інше.

Тоді ти будеш діяти на автоматі, руки самі будуть виконувати все, як потрібно.

«З друзями є команда «озерні гастролери»

Я маю чергування у відділенні ургентної хірургії. Вночі часто поступають пацієнти, які не можуть чекати до ранку.

В інтервенційній кардіології якщо карета екстреної допомоги везе людину з інфарктом, терміново збирається бригада хірургів на операцію.

Тому працюю в режимі 24/7 без вихідних. Витримую такий графік із задоволенням.


Складно лише тоді, коли результат операції не такий, як хотілось.

Бувають випадки, коли ти не можеш нічого зробити…

Від роботи відпочиваю, «втікаючи» в гори, озера – кудись, де нема зв’язку, щоб діти не сиділи в інтернеті.

Випробовуємо всі можливі активні види відпочинку.

У мене з друзями є своя команда. Ми називаємо себе «озерні гастролери». Футболки навіть свої маємо.

Це чотири сім’ї, дві з яких – лікарські.

У мене три сини й в них – по 2-3 дітей, тому нас така банда збирається, що страшно підійти (сміється – ред.).



«Вже міг би стати німецьким мільйонером»

Багато хто пропонує мені працювати на іншого дядька. Поки що це не на часі. Хороших приватних операційних у нас немає. Мене тут все влаштовує.

Можливо, з часом приватна медицина розвинеться, і я передумаю.

Люди хочуть сервісу, уваги. А якщо у нас на 60 ліжок одна медсестра, яка увага може бути? Може бути тільки зла санітарка за 5 тисяч гривень, яка може шваброю навернути (жартує – ред.).

Якщо зібрати найкращих фахівців і платити їм хорошу зарплату, медицина зміниться.

Фінансування обов’язкове. Скільки б ти апаратури не накупив, вона сама не робить нічого.

Медики втікають за кордон, бо тут зарплата смішна.

У Польщі хірург отримує 11 тисяч євро, а в мене з усіма надбавками – 300-400.

При чому, там лікар заходить в операційну, відкриває шафу і має різні катетери. А в нас треба катетер зігнути в дулю, щоб він все-таки заскочив в ту артерію.

У нас для лікування інфаркту Нацслужба здоров’я виділяє 16 тисяч гривень. Стентування одним стентом обходиться у 40 тисяч гривень. Загалом може піти 3-4 стенти. У Польщі на одного інфарктного хворого виділяють 5 тисяч доларів.

Наші люди вже не очікують від держави нічого. Вони звикли за все платити.

Мене запрошували працювати в Німеччину. Принципово не захотів. Це було ще у 2008 році. Вже, може, став би німецьким мільйонером (сміється – ред.)

Я залишився тут, хоча дуже бідно жили. Зараз, слава Богу, все нормально.

Медицина для мене – хобі. На життя я заробляю поза нею. Займався чим тільки міг. У Польщу їздив, торгував, мав маршрутки…

Зараз мені дохід приносить спортивна академія ANT, якою я володію.


Якщо правильно все налагодиш у бізнесі, він працює практично без тебе. Не обов’язково бути залученим в усіх процесах.

Якщо ти даєш людям заробити гроші, вони приносять тобі прибуток».

Спілкувалась Наталя ХВЕСИК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ та з архіву Олександра ХРИСТЮКА

Читайте також: Хірургія без крові: як у Луцьку роблять операції на суглобах

Коментарі
Загрузка...
29 листопада
Сьогодні
Вчора
27.11.2020
26.11.2020
25.11.2020