Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Берестечківська районна лікарня № 2
Берестечківська районна лікарня № 2

Залишилося три лікарі. Як відбувається медреформа у лікарні Берестечка

20:06 05.09.2020
6158

Берестечківська районна лікарня № 2 увійшла в другий етап медичної реформи, підписавши договір з Національною службою здоров’я України лише за двома пакетами послуг.

Чи продовжать договір після Нового року, керівник Павло Звонар не впевнений. Каже, що деякі вимоги виконати нереально.

Фактично лікарня опинилась під загрозою закриття, хоча колись це був потужний медзаклад.

Чому так сталось, у якому стані лікарня зараз та що змінилось у ній внаслідок медреформи, Павло Звонар розповів «Район. Медицина».

«Не залишилось ні штату, нічого»

Головний лікар Павло Звонар розповідає про лікарню неохоче. У розмові постійно вживає слово «було».

На питання, які зміни відбулися внаслідок реформи, відповідає: «Майже ніяких».

Після паузи, лікар пояснює:

«Якби нас ще до початку медичної реформи не скорочували, то можна було б щось думати. А так лікарню оптимізували до того, що практично не залишилось ні штату, нічого».

Берестечківській лікарні 45 років. Протягом 42 років нею керує Павло Звонар.

Зараз у ній – лише два відділення у стаціонарі: терапевтичне і педіатричне.

Раніше ж було ще хірургічне, гінекологічне, пологове, палата інтенсивної терапії та в окремому корпусі – тубвідділення.

«Коли я приймав лікарню у 1978 році, тут було 200 ліжок. Спершу закрили гінекологію, потім скоротили терапевтичні ліжка, потім закрили пологове… – пригадує Павло Звонар. – Зараз залишилось 30 ліжок».

У поліклініці зараз працює три лікарі – отоларинголог, хірург і гінеколог.

Якщо потрібна консультація інших спеціалістів, потрібно їхати у Горохів.

«Як почався перший етап медичної реформи, всі наші вісім терапевтів і три педіатри пішли працювати в амбулаторії. Окуліст і невропатолог звільнились, нікого нового ми не взяли, тому що посади були ліквідовані», – розповідає головний лікар.

Тепер весь штат складається із 54 людей разом із двірниками, кочегарами, прачкою.

Всіх посад – 57, але три з них не заповнюють.

У поліклініці звільнили лаборантів, але на теперішнє навантаження нема потреби набирати нових.

«Стоматологи є, але не в нас. Їх забрали в стоматполіклініку рішенням районної ради. Були часи, коли відбою не було від охочих влаштуватись сюди на роботу. А зараз хто сюди прийде?» – каже Павло Звонар.

Додає, що весь персонал – підготовлений. У середнього персоналу в усіх – вища категорія. Всі лікарі мають вищу категорію, а один – першу.

«Може, нас закриють»

Здається, що в кабінеті головного лікаря нічого не змінювалось з моменту його приходу на посаду.

Відразу в око впадають червоні килими, може, ще радянські.

Звідси Павло Звонар звідси скоро «переїде». Приміщення поліклініки повністю віддадуть «первинці». Хірург та гінеколог вже перебрались у приміщення, де колись було терапевтичне відділення.

Там палати відремонтували під кабінети. У поліклініці залишився тільки Павло Звонар, бо «собі ще кабінету не зробив».

«Тут робитимуть капітальний ремонт, тільки не знати коли. Планують тут зробити показову амбулаторію сімейної медицини. Тут можна робити що хоч, що душа забажає. І денний стаціонар, і кабінети для тих досліджень, які можуть проводити на «первинці», – розповідає головний лікар.

«Зроблять такий ремонт, щоб можна було журналістів водити, – жартує. – Поки що нема куди. Ці розвалини навіть не хочеться показувати».

Після паузи він додає:

«Може, нас закриють… Маємо договір з НСЗУ, то поки що нас фінансують. Є низка умов, ми частково їх виконуємо, але можуть бути такі питання, які ми не зробимо. Одна з вимог – мати двох анестезіологів. Я навіть не збираюсь таке робити. Два анестезіологи на 30 ліжок – це нереально. Коли була лікарня на 200 ліжок, у нас був один анестезіолог і його вистачало».

Якщо всі вимоги НСЗУ у лікарні не будуть виконані, договір з нею не продовжать і відповідно фінансування від Нацслужби не буде.

У такому разі опікуватись лікарнею теоретично зможуть місцеві громади, але, зі слів головного лікаря, вони «не потягнуть».

Мовляв, приміщення лікарні велике, на його утримування в місцевих бюджетах не знайдеться стільки коштів.

«За кошти від НСЗУ ні ремонт зробити, ні зарплати підняти…»

З Національною службою здоров’я Берестечківська районна лікарня № 2 уклала договір за двома пакетами: поліклінічна допомога та допомога у стаціонарі дітям та дорослим без хірургічних втручань.

Обсяг фінансування від НСЗУ такий, як раніше був за медичною субвенцією.

Берестечківська лікарня отримала з квітня по липень від Нацслужби 1 605 925 гривень.

З районного бюджету надійшло 604 тисячі 752 гривень.

З цих коштів оплачували комунальні послуги, придбали засоби індивідуального захисту, дезінфекційні засоби, паливо для довезення персоналу в період карантину, коли не їздив транспорт.

10 тисяч гривень виділила Перемильська сільська рада, 20 тисяч – Мервинська.

1 млн 15 тисяч 120 гривень – обсяг медичної субвенції за 1 квартал.

З останніх великих покупок лікарні – комп’ютери для медиків, необхідні для роботи в електронній системі.

«Важко було освоїти електронну систему?» – питаю.

«Мені було дуже важко. А ще було важко знайти комп'ютерника. Берестечко є Берестечко. Був один, розрахувався, пішов на іншу роботу, де більше платять, а не мінімальну зарплату», – зітхає Павло Звонар.

У процесі – закупівля апарату УЗД, концентратора кисню, інфузомата, шприцевого насоса.

На придбання дорожчого обладнання нема ресурсів.

Фінансування від НСЗУ вистачає на базові витрати, з цих коштів неможливо ні зарплати медикам підняти, ні ремонт зробити…

На всі додаткові потреби потрібно шукати додаткові кошти.

«Доїхати до лікарні із сіл проблемно»

Павло Звонар показує нам лікарню. Розказує, що через карантин пролікують цього року менше людей, ніж минулого.

У 2019 році за перші пів року в поліклініці прийняли 9 тисяч людей, 2020 року – 5 тисяч.


У стаціонарі в терапії минулого року було 3600 ліжко-днів, цього року – 3060. У дитячому відділенні пролікували наполовину менше пацієнтів.

«Якщо у першому кварталі був напружений графік, то зараз у зв’язку з коронавірусом госпіталізуємо тільки ургентних хворих. Ще один фактор – проблемно добиратись до лікарні. Автобуси їздять рідко. Якщо раніше в кожне село можна було заїхати 5 разів на день, то тепер якщо вранці приїдеш у лікарню, то на вечір аби вернувся в село», – розповідає Павло Звонар.

У Берестечківську лікарню звертаються за допомогою не тільки жителі містечка, а й з навколишніх сіл. Також приїжджають мешканці Рівненської та Львівської області.

«Будь-яка реформа повинна розпочинатись із фінансування і розв'язання проблем дороги й транспорту. А в нас все, як було, так і залишилось. Дороги лише до виборів трохи підлатали», – каже головний лікар.

Розповідає, що перекрили в лікарні дах, ще фасад лікарні варто було б поремонтувати.

«А це наш колишній сад. Цигани всі яблука обтрусили», – сміється.

Веде в стаціонар. Показує «залишки розкоші».

Рентген-кабінет, фізкабінет, кабінет функціональної діагностики, кабінет УЗД, лабораторію…


«То у вас все не так погано», – кажу.

«Але й не все так добре», – відповідає.

Частину корпусу лікарні віддали під так звані «соціальні ліжка». Там перебувають люди пенсійного віку, за якими нікому доглядати.

Одне приміщення лікарні зараз орендує бригада екстреної медичної допомоги. Медикам віддали також одну машину для виїзду на виклики.

І то вона, зі слів Павла Звонаря, у такому стані, що далеко не заїдеш. Якщо потрібно пацієнта доставити в Луцьк чи Горохів, то назустріч виїжджає інша бригада. Таким чином в автопарку лікарні залишилось лише одне авто.

«Тут було фоє… Тут був перехід від поліклініки до лікарні. Ясно?» – у розмові знову часто з’являється оце «було». – Прийом великий був. Я виходив з роботи, аж у голові паморочилось. У стаціонарі лежало 200 людей тільки в цьому корпусі…»

Санітарка отримує більше за молодого лікаря

Дитяче відділення боксоване. Кожна палата має санвузол, ванну і збудована так, що є можливість передати пацієнту їжу без прямого контакту.


«Тут теж варто ремонт, але коштів нема», – коментує Павло Звонар.

Ідемо в терапевтичне відділення. На коридорі зустрічаємо пацієнта пенсійного віку.

«Такі молоді кореспонденти», – каже пацієнт.

«А що, такого старого як я чи ти поставлять?» – жартує у відповідь головний лікар.

У «терапії» пацієнтів більше. Тут найгарніше – зробили ремонт. Гарно і в палатах, і в санвузлі.

В коридорі метушиться медсестра Ірина Корінецька.

«Як працюється?» – запитує її Павло Звонар.

«Добре, тільки зарплата мала».

«Так підняли від сьогодні».

«Так то «мінімалку»

«Ага».

«То це санітарці підняли, а нам ні. Ото то дуже добре», – сміється медсестра.

Нам пояснює реалії: санітарка отримує більше, ніж молодий лікар. А після чергового підняття мінімальної зарплати, вона отримуватиме більше, ніж медсестра з 30-річним стажем і вищою категорією.

Спускаємось сходами. Ліфт тимчасово не працює.

«Якщо лікарню не закриють, то далі будуть без мене. Досить з мене керувати тут. І так вже 42 роки як головний лікар. Те, що колись зробив своїми руками, тепер руйную. Серце болить. Колись розвивав «хірургію», купляв всю апаратуру, інструменти, а тепер все віддав у Горохів, навіть операційний стіл. Наркозний апарат залишився, але йому скоро буде стільки, як мені. І ще є дихальний апарат в «терапії» на всяк випадок», – каже Павло Звонар.

Наостанок згадує, чого ми приїхали.

«Від медреформи поки ніяких плюсів не побачили», – говорить на прощання.
















Наталя ХВЕСИК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

Коментарі
29 вересня
Сьогодні
Вчора
27.09.2020
26.09.2020