Єдина на Волині: експертизи Інни Кравчук допомагають виявити правду

У сучасному кінематографі дуже популярними є детективні серіали, у яких показують роботу патологоанатомів та судово - медичних екпертів, хоча на практиці їхня праця кардинально відрізняється від картинки на екрані. А якщо говорити про умови праці українських судмедекспертів − то між ними і голівудськими фільмами − просто прірва.

Більше про це розповіла  в інтерв'ю Інна Кравчук, яка близько 30 років досліджує людські тіла після смерті. Вона – єдина на Волині лікарка судово-медична криміналістка.

– Інно, чому обрали саме таку професію? Адже це – далеко не найлегший та не найпростіший напрямок медицини.

– Я просто хотіла в медицину, хотіла бути лікаркою. Насправді мало хто при вступі до вишу розуміє, наскільки широким є медичне поле і яким саме лікарем хоче бути. У кожному напрямку медицини є багато розгалужень та вузьких спеціалізацій.

Вступила я у Ворошиловградський медінститут, а закінчувала уже Луганський (посміхається, – авт.) за спеціальністю «Лікувальна справа».

Десь наприкінці шостого курсу мій знайомий влаштувався працювати у бюро судово-медичної експертизи, тому ми могли ходити туди на, так би мовити, екскурсії після робочого дня. Мені це було цікаво. Так і склалося.

Інтернатуру я закінчила із судово-медичної експертизи. Тоді був Київський інститут вдосконалення лікарів, і ми проходили навчання в республіканському бюро кафедри судово-медичної експертизи.

Я прийшла на роботу у Волинське обласне бюро судово-медичної експертизи у 1992 році. Спочатку до 2002 року працювала загальною експерткою – у морзі на розтинах, потім пройшла навчання на вужчу спеціалізацію – судово-медична криміналістика.

Читайте також: Суд на мільйон: як волинський підприємець відстояв свої права

– Часто люди плутають патологоанатомів та лікарі судово-медичних експертів. Розкажіть, чим ці дві спеціальності відрізняються?

– Патологоанатомічна служба і судово-медична служба – це два зовсім різні поняття. Патологоанатомічна служба – це лікарі, які роблять розтини хворим, які померли в медзакладі від хвороби, досліджують препарати, які вилучені під час операції, а також біопсійний матеріал.

Судово-медична експертиза досліджує усі тіла, пов’язані з криміналом, а також, якщо причина смерті не з’ясована, якщо померла людина з не встановленим діагнозом, чи якщо родичі не згідні з лікуванням, що призначали. Крім того – усі вбивства, втоплення, нещасні випадки, ДТП, скелетовані рештки.

У судово-медичній експертизі є багато галузей. Це і загальні експерти, які проводять розтин тіл, відділ судово-медичної експертизи потерпілих, звинувачених та інших осіб де проводять освідування людей, на наявність тілесних ушкоджень, відділ чергових експертів, яких залучають для огляду місця події та відділ судмедекспертизи речових доказів у який входять судово-медична криміналістика, судово-медична імунологія, яка визначає групу крові, групову приналежність, тобто належить кров людині чи тварині; судово-токсикологічне відділення – проводять дослідження крові й сечі на наявність алкоголю, наркотиків і вмісту інших речовин; судово-гістологічне – проводять мікроскопічне дослідження клаптиків внутрішніх органів вилучених при розтині; судово-цитологічне – кому належали клітини; і наш – судово-медична криміналістика.

– 30 років у професії – чималий досвід. Що було найважче за цей період, чи пам’ятаєте перший розтин?

– Дуже добре пам'ятаю перший труп, розтин якого я проводила самостійно. Так сталося, що це був один дуже хороший знайомий усіх інших лікарів, через те розтин довелося робити мені. У нього була опікова хвороба – чоловік поставив чайник і заснув, вода збігла, прокинувся, включив світло – вибух. Потерпілого забрали до лікарні, де він довго лікувався. І, на жаль помер.

Єдине, до чого не могла звикнути всі ці 10 років – це смерть дітей. Можливо тому, що сама маю дитину. Навіть іноді мені здавалося, що я залякую свою дитину – не переходь дорогу так, бо бачиш, що буде, не йди туди, не грайся з вогнем. Із дітьми у роботі було особливо складно.

Я пам'ятаю майже всіх людей, особливо резонансні вбивства 90-х років. Не запам'ятовуються обличчя обвинувачених, але те, що вони накоїли – в пам'яті надовго.

– У 2002 році ви звузили профіль із загальної експертизи до судово-медичної криміналістики. Що спонукало до цього?

– Це не зовсім від мене залежало. Раніше цю посаду займав мій чоловік, а у 2002 році він помер. Враховуючи те, що я лише трохи орієнтувалася в цій роботі, мені довелося проходити спеціалізацію. Зазвичай у це відділення йдуть люди, які пропрацювали загальним експертом, тобто знають про розтини, механізм травми.

Читайте також: Спостережливі та рішучі: як у Луцьку жінки навчаються самообороні

– Розкажіть детальніше про те, що входить у ваші обов’язки, з чого складається ваша робота?

– У нас досить широкий спектр досліджень. Ми визначаємо знаряддя, яким спричинене пошкодження, визначаємо механізм зламів кісток. Також ми визначаємо давність нанесених ушкоджень, встановлення статевої приналежності, віку, давність смерті, прижиттєві чи посмертні пошкодження скелетованих решток, встановлення механізму травми та пошкодження на одязі.

Крім досліджень, є  ще робота з відтворення подій: їдемо на місце і визначаємо, чи збігаються показання з результатами дослідження, надаємо розяснення результатів проведених експертиз під час судових засідань, вивчаємо кримінальні провадження.

Оскільки я – єдина експерткав своїй спеціальності, то їжджу і в Ковель, Шацьк, Любешів,  уся Волинь – це моя робота. Буває, що маю бути в Шацьку на 10 годину ранку в суді, а це ще ж треба туди добратися…

– Наскільки ваші висновки й результати досліджень впливають на хід справи? Можете сказати, коли правду кажуть у залі суду або ж ні?

– На мої висновки опираються слідчі, ми з ними дуже тісно співпрацюємо, інколи ми їх консультуємо. Зі слідчими у нас гарна співпраця. Ми справді бачимо, чи могло бути певне пошкодження за таких обставин, бачимо загальну картину. Для того, щоб зрозуміти, чи каже людина правду, власне, і є наша наука. Ми робимо свою роботу, слідчі свою, але спільними зусиллями ми досягаємо результату.

– Що найскладніше у вашій роботі?

– Працювати важко морально, тому що це – постійне горе. У цій професії ти не можеш бути доброю для обох сторін: ти погана для злочинця, і ти погана для родичів, бо вони деколи хочуть бачити те, що хочуть, а не те, що є насправді. Тоді звинувачують мене в корупції. Насправді я ж можу показати всі свої статки, палаців у мене немає.

Звісно, тут важко – нічні виїзди, кров, сльози… Це такий вантаж, ніби вагони вантажиш, бо пропускаєш все через себе. Це все не проходить. Як воно може пройти, коли лежить дитина, а батько проклинає всіх і говорить, що Бога немає? Він так кричав, що я досі пам'ятаю. Інколи прокидаєшся вночі й думаєш, чи правильно ти написала і все зробила. Переключаєшся дуже рідко.

– Окрім роботи з тілами загиблих, ви ж іще працюєте як антропологиня, тобто досліджуєте давні останки?

– Так. Найперше дослідження скелетованих решток було у 2008 році. У районі Гнідави знайшли яму з тілами періоду Другої світової війни. Як розказували старші люди, туди звозили тих, хто помирав у Луцькій тюрмі своєю смертю, вони були складені рядами в шаховому порядку. Ми досліджували ці кістки й не виявили травматичних ушкоджень, тобто це свідчило про те, що дійсно ці люди помирали своєю смертю, можливо, – від хвороб.

Другий випадок – це коли в самій тюрмі розкопали яму прямо у дворі. Це було заховання 1942 року, людей розстріляли. Там навіть були контрольні постріли в голову, тупі травми, які свідчили, що людей добивали.

Декілька років тому робили треті розкопки, де теж були зафіксовані вогнепальні постріли, в основному у чоловіків.

Читайте також: Роми на Волині: перші згадки, трагедія геноциду та сучасні потреби громади

 – Як ви перезавантажуєтеся?

– Це – сім'я, діти, город, тварини. Зміна діяльності помагає перезавантажитися.

– Із яким обсягом робіт вам доводиться працювати?

– У нас не буває, щоб була одна справа, стараємося дивитися по терміновості. Слідчий призначає багато експертиз, тому дивимося, де є більше часу, а де менше. Ми виконуємо свою робту, а слідчі свою, але разом спільними зусиллями вдається досягнути результату.

У моєму відділенні навантаження в рік на ставку – 60 експертиз. На сьогодні вже йде 60-та справа, а тільки липень. От так якось і розраховуємо.

Насправді все потрібно робити колегіально, людський фактор ніхто не відміняв. На справу дівчинки у Володимирі у якої була складна травма черепа я витратила місяць. Поки вивчили всі ці частинки…

Ця робота заслуговує на те, щоб сюди приходили молоді люди, які постійно вчаться та дізнаються щось нове. Вони мають більше ентузіазму, тому б хотілося їх бачити у цій сфері.

– Із вашої розповіді зрозуміло, що ця робота – складна. Яка складова колективу?

– Чоловіки у нас – це в основному відділ дослідження тіл, тобто які роблять розтин, відділ чергових експертів, які виїжджають на місце події, у відділі живих – завідувач теж чоловік, заступник начальника, по районах – експерти. Лаборанти та санітари – переважно жінки.

У нас зараз на лаборантів не вчать. Якщо раніше наше луцьке медучилище (тепер Волинський медичний інститут, – авт.) випускало лаборантів, то тепер воно цього не робить.

Молодих лаборантів у нас немає, зазвичай – це люди, які вже працюють по 20 років. Якось так склалося, що в принципі чоловіків менше йшло вчитися на лаборантів, тому практично їх у нас немає.

Молодший медперсонал, умовно санітарки – це робота на мінімальну зарплату, ви уявляєте, що чоловік піде на мінімалку? Чоловік може на будівництві заробити більше, а жінка, яка працює санітаркою, на пенсії вже не піде класти плитку. Чоловіки, зазвичай, йдуть фельдшерами, хірургами.

Більшість у нашому бюро — це жінки, і останім часом все частіше у нашу професію йдуть жінки.

– Зараз стали модними фільми про роботу судово-медичних криміналістів, чи є там правдиві факти?

– Ніхто не сприймає це як кіно. На жаль, у нас дуже слабенька матеріальна база. Ми належимо до Міністерства охорони здоров'я, на медицину виділяють дуже мало коштів, а на судово-медичну експертизу – уже те, що залишається.

Перший комп'ютер ми отримали у 2003 році, проте годився він хіба як друкарська машинка. Щоб усе було як в кіно, потрібно налаштовувати певні програми, які коштують шалених грошей, вони повинні бути ліцензовані. Цього всього у нас немає. У нас є мікроскопи і, на жаль, не найновіші.

Мрія нашої начальниці – щоб нам виділили приміщення, аби всі відділи були разом, тому що ми наразі розкидані по всьому місті. Бо наразі морг знаходиться на вулиці Стефаника 3а адміністративний корпус — на Романюка 1, а віддлі речових доказів на Франка 33а. 

А ще у фільмах часто п’ють чай або каву, їдять канапки у морзі. Це неправда, неприємний запах завжди присутній. Ми такі самі люди, як і всі. Я не розумію, що цим хочуть показати режисери? Запахи є, і їсти зовсім не хочеться.

Коли я працювала на розтинах, то перш ніж зайти, викурювала до п’яти цигарок, не залежно від кількості роботи. Я працюю із тілами, доки не закінчу: чи це їх п’ять чи тільки одне, і тільки потім виходжу на свіже повітря. Річ у тому, що коли перервешся – потім важче зайти в приміщення знову.

Після розмови панні Інна проводить нас на вулицю й, вже прощаючись, додає, що дуже хотілося б кращих умов праці та устаткування. Якби були сучасні прилади, вона могла б допомогти розкрити ще більше злочинів. 

Інна Кравчук з колегою

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

 ФОТО: Оксани КАШТАЛЯН