Людей треба іноді просто вислухати, – фельдшер Олександр Кіпень

Олександру Михайловичу Кіпеню – 48 років, 26 із яких він працює фельдшером у селі Річиці Ратнівського району. На роботу сюди прийшов після служби в армії.

Оскільки постійного лікаря в селі немає, здоров’я односельців лягло на плечі цього чоловіка. Медик зізнається, суттєво додалося роботи, коли почали фіксувати випадки захворювання на коронавірусну хворобу.

Журналістам видання Район.Медицина Олександр Кіпень розповів про щоденну роботу, стан сільської медицини, а також нову амбулаторію, в яку місцеві медпрацівників мають незабаром переїхати. 

Річицький фельдшер Олександр Кіпень

«Медициною цікавився зі школи»

«Я сам із села Піски. Медиків у нашому роду немає. Мене ж до медицини «підвела» вчителька біології. В дитинстві перехворів на ангіну, почалися проблеми з нирками. Думав, куди піти вчитися, яку професію здобути, щоб було менше фізичного навантаження. От вона й порадила лікувальну галузь. Бабуся моя теж завжди мріяла, аби я став медиком. Та і я зі шкільних років цікавився цією справою, читав спеціалізовані книжки», – пригадує медик.

Освіту фельдшера чоловік здобував у Ковельському медичному училищі. Після навчання його направили працювати в село Хабарище на Ратнівщині – крайню точку району.

«Пропрацював там всього три місяці, й пішов до армії. Служив прикордонником в Одеській області, на молдовському кордоні», – додає пан Олександр.

Медичні уміння стали йому в пригоді й під час військової служби: лікував співслуживцям застуду, робив перев’язки…

«В одного солдата був грибок на підошві, вразив усю стопу. Я мазями вилікував його», – розповідає фельдшер із Річиці.

Ще пригадує випадок, як один із солдатів вирішив вкоротити віку й стріляв у себе з автомата. Батько хлопця був військовим, а він не хотів до армії.

«Все просив мене, щоб я допоміг йому «відкосити». У того хлопця була підозра на ревматизм. Він пролікувався, а потім знов… Аж одного вечора дзвонять, що трапилася така ситуація. На щастя, хлопець вижив», – каже Олександр Кіпень.

Пандемія додала роботи

Після півторарічної служби у війську, Олександр прийшов працювати в амбулаторію в Річицях.

«Тоді тут два роки фельдшера не було, от мене й забрали. Відтоді я й не міняв роботи», – зауважує чоловік.

Нині робочий день Олександра Михайловича починається о 8 годині ранку з прийому пацієнтів. Додому не рідко доводиться повертатися о 20 годині.

Чоловік зізнається, що іноді не може кудись виїхати з села, оскільки в будь-який момент треба буде йти на виклик. З початком пандемії коронавірусу роботи суттєво додалося. Доводиться контактувати й з інфікованими.

«Буває, коронавірус «підхопить» людина, хвора на цукровий діабет, або яка має проблеми з суглобами, рухатися не може. Я ж маю до неї навідатися! А як інакше?», – розмірковує.

Фельдшер додає, що жодних доплат за роботу з «ковідними» пацієнтами він не отримує.  

Сімейна лікарка приїздить у село раз на тиждень. В інші дні лікування пацієнтів лягає на плечі Олександра Кіпеня.

«Я постійно раджуся з лікаркою, як краще, оскільки до здоров’я треба ставитися серйозно. Я не призначу людині абищо», – наголошує.

Жителі Річиці з повагою ставляться до свого фельдшера. В Олександра Михайловича з ними хороші стосунки, він постійно тримає контакт із людьми. Пацієнти довіряють йому своє здоров’я.

Не шкодує добрих слів про Олександра Кіпеня і його перша шкільна вчителька – Ганна Михайлівна Костючик. Педагогиня каже, що їхній фельдшер не відмовляє пацієнтам ані в позаробочий час, ані у вихідні.

Свого транспорту чоловік не має, проте, якщо пацієнта не можуть доставити до нього, він сам знайде чим добратися.

«Він зі школи був дуже старанним, розумним, допитливим. Завжди хотів багато знати. Був відмінником. Тепер це незамінна людина в окрузі. Олександр співає у церковному хорі, але як тільки треба на виклик, покине всі справи, в будь-який час надасть допомогу», – розповідає пані Ганна.

«В нинішніх умовах люди відчувають страх: бояться захворіти, померти… Я ж їх заспокоюю, підбадьорюю. З кожним треба поговорити, вислухати», – розповідає про робочі будні річицький фельдшер.

Чоловік зізнається, за майже три десятки років у медицині, жодного разу не задумувався про те, аби змінити роботу. Запевняє, свою справу любить. Додає лишень, що мріє відпочити кілька днів і фізично, і морально.

«Дружина жартує, щоб без своїх хворих я жити не можу», – посміхається.

«Скоро переїдемо в нову амбулаторію»

Оглядаючись на досвід, Олександр Кіпень зауважує, що коли він тільки-но починав свій трудовий шлях, працювати було досить важко.

«Не було бригад швидкої допомоги, Термінові випадки, екстрені виклики – все треба було пережити на собі, доставити пацієнта в лікарню. Шприци були багаторазовими, треба промити після кожного використання», – пригадує фельдшер.

Тепер, зауважує, попри великий обсяг роботи, умови значно комфортніші, система працює злагодженіше.

«У нас в амбулаторії зараз є лаборант, можна здати загальний аналіз крові, сечі, калу, холестерин, цукор… Медсестри, акушерка працюють. Є фізкабінет, сучасні кардіографи… Денного стаціонару, як такого немає, бо всього 20 кілометрів до району, то в ньому й немає нагальної потреби», – розповідає про сільський медзаклад.

Зітхає, що чимало обладнання в амбулаторії – застаріле. Щось ще працює, а щось – вже ні. Дещо покращила ситуацію медична реформа: якщо раніше пацієнтам доводилося купувати найпростіше – тести на цукор, холестерин, бо того, що виділяли, на всіх не вистачало, то тепер ці процедури в річицькій амбулаторії можна зробити повністю безкоштовно.

Також нещодавно в сільському медзакладі з’явився новий холодильник, деяке обладнання, електронна вага для дорослих.

«Ще у нас збудували двоповерхове приміщення амбулаторії, де передбачене житло для лікаря. Якщо лікар у селі буде постійний, то й нам легше стане. Незабаром мають завезти нове обладнання, й ми переїдемо в нову амбулаторію», – резюмує Олександр Михайлович Кіпень. 

Марія МАРТИНЮК