Три тижні в лікарні Італії: враження луцької лікарки Софії Черниш
-
-
>
-
>
-
>
10019
Софія Черниш з Луцька – одна з 20 медиків, які полетіли як добровольці в Італію. Вона допомагала лікувати хворих на коронавірус в гірському курортному містечку Урбіно.
Працювала у госпіталі Святої Марії по шість годин в день без перерв та вихідних.
Бачила країну в основному …через скло. По дорозі в лікарню – крізь вікно карети швидкої, у лікарні – крізь захисний щиток.
Ця весна в її пам’яті асоціюватиметься з задушним костюмом, пахнутиме антисептиком і панетонами від італійських колег та зігріватиме усмішками тих, хто одужав.
Італійськими історіями Софія Черниш поділилась із «Район.Медицина».
«На автобані не було машин»
З Луцька в Італію полетіло двоє медиків – Софія Черниш та Андрій Власюк. Обоє з Територіального медоб’єднання МВС України у Волинській області. Софія – ендокринологиня і терапевтка. Андрій – голова медичної військово-лікарської комісії.
Поїздка для них була несподіванкою – 1 квітня на зборах вперше почули, що шукають лікарів-волонтерів для боротьби з коронавірусом в Італії, а 4 квітня вже були в дорозі.
Боялись? Ні. Хотілось допомогти і отримати досвід. І це бажання було сильнішим за страх заразитись коронавірусом.
«Ми розуміли, що ризик захворіти був завжди, і були до цього готові, – каже Софія. – У Луцьку ми обслуговуємо поліцейських і Нацгвардію. Вони теж, як медики, на передовій, часто хворіють на коронавірус. Тому безцінний досвід з Італії хотілось застосувати в нас».
Обох відправили в провінцію на півночі Італії.
«Прилетіли у військовий аеропорт біля Риму. Далі нас розвозили каретами швидкої. Їхали п’ять годин. Що нас здивувало – пустий автобан. За весь час ми зустріли лише кілька машин. Коли приїхали в місто, не побачили жодної людини. Воно було ніби мертве. В Італії ввели суворі правила карантину і люди їх дотримувались», – розповідає лікарка.
«Італійська районна лікарня прирівнюється до нашої обласної»
«В Урбіно живе 15 тисяч людей. Ми потрапили в районну, але потужну лікарню. Вона прирівнюється до наших обласних. У ній багато відділень, є різне обладнання для обстежень. Там надають високоспеціалізовану медичну допомогу. Проводять кардіо- і нейрохірургічні операції…» – ділиться Софія Черниш.
Вона була в терапевтичному відділенні. Працювала по шість годин в день без вихідних. Ходила з італійськими лікарями на обхід, обговорювала з ними план обстеження пацієнтів та лікування.
«Більшість хворих не знали англійської, тому безпосередньо з ними говорили італійські лікарі. Пізніше ми вивчили основні фрази італійською і могли запитати у пацієнтів, як у них справи. Але цього було дуже мало, бо для лікаря важливий конструктивний діалог», – каже Софія.
У відділенні не всі медики знали англійську, тому іноді було непросто порозумітись. Допомагав перекладач в телефоні.
«Я часто допомагала медсестрам, бо було цікаво, як вони працюють і що входить в їхні обов’язки. Виконувала всю медсестринську роботу – ставила катетери, робила інфузії, вимірювала тиск, пульс, сатурацію, проводила забір крові, робила кардіограми… Італійці дозволяли все», – ділиться.
«Захисні костюми за зміну не знімали»
В Італію українська команда приїхала із захисним одягом, який придбали МВС та МОЗ. Але він не був сертифікованим за кордоном, тому медики працювали в італійських костюмах.
«Коли ми приїхали, нам провели інструктаж, як правильно вдягати і знімати захисний одяг. Ми були одягнені так само, як їхні лікарі, і були впевнені, що повністю захищені. Працювати в цих костюмах було важко. Сковувались рухи. Душно. Доторкатись до обличчя, респіратора та маски не можна…» – пригадує Софія.
У лікарні були інфікована (червона) та неінфікована (зелена) зони. Якщо медик перебував у червоній зоні і хотів вийти з неї, щоб попити кави чи сходити в туалет, то мусив знімати всі засоби захисту, а повернувшись, все заново одягати.
Тому зайвий раз ніхто нікуди не виходив. Та й на початку було багато роботи – не до кавувань. Терпіли незручності, щоб не інфікуватись.
«Медсестри мали по три пари рукавичок. Перша не знімалась протягом усієї зміни, а дві верхні постійно змінювались після будь-яких маніпуляцій. Ідеш до іншого пацієнта – інша пара рукавичок. Це незручно, коли робиш ін’єкції, бо втрачається чутливість. Але всі дотримувались правил», – розповідає лікарка.
«Дітей навіть не тестують на коронавірус»
Медицина в Італії працює по-іншому. Лікар не думає, який препарат призначити, щоб пацієнт зміг його купити, бо всі ліки або їх замінники є в лікарнях. До того ж хворі отримують їх безкоштовно.
«Вхід у відділення для посторонніх людей був закритим. Там все на кодових замках, – розповідає Софія. – Документація в електронному вигляді, але паперова паралельно теж є. Лікарі вручну пишуть історії хвороби, а медсестри ведуть сестринські щоденники, де записують особливості кожного пацієнта. Скрізь є комп’ютери. У хірургічному відділенні можна подивитись, хто лежить у терапевтичному, які аналізи в них брали, що вводили…»
У провінції, де була Софія Черниш, людей з легкою формою коронавірусу не госпіталізовували, а дітей навіть не тестували.
У її відділенні наймолодшому пацієнту було 50 років. Всі інші мали по 70 і більше років і мали хронічні хвороби.
«На наших чергуваннях ніхто не вмирав, смерть наставала переважно вночі, а на ніч залишались лише медсестри і чергові реаніматологи. Було таке, що ми приходили на зміну, а когось вже нема… – каже лікарка. – Ми розуміли, що в людей з супутньою патологією, пневмонією, дихальною недостатністю шанси на виживання невеликі. Хоча повиписували багатьох 80 і 90-річних».
«Ставлення до пацієнтів ніжне, як до родичів»
Софію вразило, як в Італії злагоджено працюють лікарі з медсестрами та санітарками та як люб’язно усі ставляться один до одного і до хворих.
«Ставлення до пацієнтів тепле і ніжне, як до родичів. Хворі не могли бачитись зі своїми близькими, потребували постійного догляду та підтримки. З ними найбільше часу проводили медсестри та санітарки, тому з ними у пацієнтів були особливо теплі стосунки. Це мене дуже здивувало», – каже Софія Черниш.
Хороше ставлення було і до українських лікарів. Італійці відповідали на всі запитання, хоч їх було багато, з радістю щось показували.
Постійно дарували волонтерам панетони та цукерки – переживали, щоб українці не були голодні.
З деякими лікарями Софія спілкується і зараз.
«Монахині написали лист українським лікарям»
Італійці повністю організували доїзд, харчування та проживання для українських добровольців.
Окремі історії Софія згадує з особливим трепетом:
«Одного разу наш водій, дядечко Джальберто, каже: «Дівчата, хочете зайти в жіночий магазин?» А ми були втомлені після зміни, подумали, що поки будемо там ходити, хлопцям доведеться нас чекати… Ми відмовились. Тоді водій десь пішов. Приходить з величезним пакетом. А там – косметика. Вручає нам пакет і каже: «Це від дівчат із сусіднього магазину».
Водій розповів дівчатам, що возить медиків з України, і ті вирішили у такий спосіб подякувати.
Проте найзворушливіший спогад пов'язаний з …монахинями.
«Одного дня посольство України в Італії повідомило, що їм прийшов лист від місцевого монастиря. Монахині написали ціле звернення. Дякували за те, що ми залишили свої домівки і, ризикуючи життям, допомагаємо італійцям подолати епідемію. Вони сказали, що це дуже благородно, і пообіцяли за нас молитись. Це було дуже зворушливо», – пригадує Софія Черниш.
Цей лист підняв дух медикам, бо на той час вони вже засумували за Україною. З’явилось усвідомлення, що вони там недаремно.
«Колеги переобладнали поліклініку під прийом хворих на коронавірус»
Українська команда, яка працювала в Урбіно, жила в готелі за декілька кілометрів від міста. Гуляти виходили лише на територію готелю. Невеликими групами. В масках і рукавичках. Зберігаючи дистанцію два метри.
«Італію ми бачили лише з вікна швидкої, – каже Софія. – Після зміни найбільше хотілось повернутись в номер, відпочити, поспілкуватись з близькими. Ми також постійно контактували з колегами. Створили групу, куди щодня скидали нову інформацію. Протоколи лікування, оснащення… Вчили колег вдягати і знімати захисний одяг».
Поки Софія Черниш та Андрій Власюк були в Італії, в Луцьку їхні колеги переобладнали поліклініку під прийом пацієнтів з коронавірусом за італійськими стандартами.
«Коли ми приїхали, то побачили, що вони зробили все правильно: з дотриманням усіх правил, з розділенням потоків пацієнтів… Зараз у нас є хворі на коронавірус, і ми з Андрієм Петровичем їх лікуємо», – ділиться лікарка.
Додає, що медоб’єднання МВС закупило захисні костюми і таким чином уникнуло помилки Італії:
«Багато італійських медиків інфікувались, бо спершу було мало засобів захисту і великий наплив пацієнтів. Було багато роботи і втома теж давала взнаки. Коли ти стомлений, то незосереджений. Коли знімаєш костюм, можеш зробити один зайвий рух і інфікуватись. За час нашого перебування в Італії, у них ситуація покращилась».
Втім, навантаження на медиків все одно було значним. На відділення, де було 68 ліжок, працювало чотири лікарі та шестеро медсестер. У вихідні медиків було ще менше.
«Коли ми прилетіли в Україну, два тижні були на обсервації поблизу Житомира, а тоді лише повернулись додому. Ніхто з української команди не захворів на коронавірус. Я тішуся, що познайомилась з багатьома професіоналами з різних міст, – каже Софія Черниш. – Дякую колегам з Луцька. Їхня підтримка полегшила наше перебування в Італії».
Наталя ХВЕСИК
Цей текст написаний в рамках проєкту Coronavirus Survival Kit for Media від Media Development Foundation. Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордоннихсправ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
