«Тактична медицина — моя основна спеціалізація»: інтерв'ю з волинянином Віктором-Миколою Гаврилюком

29 Листопада 2023, 13:56
Віктор-Микола Гаврилюк 507
Віктор-Микола Гаврилюк

Віктор-Микола Гаврилюк — волинський військовослужбовець, пластун та мандрівник. У війську чоловік служить на посаді бойового медика, проте виконує й багато інших функцій.

Зараз волинянин проходить реабілітацію після складного поранення на фронті. Свою історію Віктор-Микола Гаврилюк розповів в інтерв'ю «Суспільному».

— Ми знаходимося в одному із медзакладів Волині де ви проходите реабілітацію. Як себе почуваєте?

Загалом непогано. Я доволі скептично ставлюся до життя, не переймаюся цими факторами те, що сталось, воно вже сталося. В мене доволі складне поранення стегна. Питання, як його лікувати і що робити з ним, дуже складне. Поки що займаємося реабілітацією, розпрацьовуємо наявний стан. Пізніше будуть подальші хірургічні втручання, щоб якось це все поправити.

— Чи вистачає всього на лікування? Чи доводиться може за власні кошти щось купувати, чи за процедури якісь платити?

Поки що за більш ніж три місяці в мене нічого такого не було.

Поранення було на межі Донецької та Запорізької областей через скид з дрона. Далі відбувалася піша евакуація. Мене півтори години тягнули мої побратими, плюс суміжні підрозділи, які нам траплялися на шляху, бо нас було небагато і мене тягнути було важко. Потім ще пів години евакуація була на броні й тоді вже перший стабілізаційний пункт.

— Зараз у суспільстві багато мови є з приводу дронів, які необхідні для підтримки ЗСУ. З вашого досвіду скажіть, наскільки це грізна зброя, зокрема, коли ворог теж застосовував, важко було почути, побачити, зреагувати?

Не завжди встигаєш зреагувати, не завжди встигаєш помітити, особливо якщо паралельно працює артилерія, триває бій. На днях в мене загинув друг, так само від дронів — Тарас Давидюк із Рівного.

— В якому підрозділі служите, якщо можна це назвати звісно, за фахом хто?

Підрозділ я називати не буду. За фахом я бойовий медик. Тактична медицина — моя основна спеціалізація. Але часом приходиться виконувати багато різних функцій, у тому числі й оператор дрона, бути навігатором, штурмовиком: все, що завгодно.

— У вас до повномасштабного вторгнення росіян вже був військовий досвід?

 

Воював у 2014-2015 році в підрозділі «Гарпун». У 2018 році був на стажуванні добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри» й далі вже під час «повномасштабки» в лавах Збройних сил.

— Я ще пригадую в одному з інтерв'ю ви розказували кумедну історію, що пробували ще в лави «Азову» вступити, але не вдалося. Пригадайте, будь ласка.

У 2014-му році на початку війни, коли ще були «чорні чоловічки», вони себе так називали, я намагався вступити до «Азову». Мені було 18 років, а виглядав я на 14 і мене не хотіли брати на фронт. Тому основний час я проводив на мобілізаційній базі підготовки. І коли я зрозумів, що мене вже довго «морозять» і не беруть, вирішив повернутись додому і здати сесію, далі шукати якісь інші підрозділи.

— Багато хто знає вас як пластуна, мандрівника. Ви світу трохи побачили. Мені запам'яталася одна з ваших подорожей, яка тривала 14 місяців. Ви тоді відвідали Південну Америку, Антарктиду. Казали, що брали з собою в поїздку здається 300 доларів і ще траплялась ситуація, що вас грабували. Як вам вдавалося виживати в таких умовах?

Вирушаючи мав квиток в одні сторону і десь 300 доларів. Після того, як я витратив десь 60 доларів мене пограбували, вкрали всі мої речі й заощадження. Мені друзі скинулися на відновлення документів, решта — це заробіток в подорожах: я фарбував паркани, працював за їжу, щось ремонтував, щось носив, робив пампухи й продавав їх. Один раз наробив пампухів, продаж яких забезпечив мені наступні два місяці подорожей.

Коли мене пограбували, я зупинився в місті Бразиліа — це столиця Бразилії. Там є осередок середньовічного бою. Загалом Україна в середньовічному бої, одна із лідерів, в Бразилії цей спорт тільки зароджується. Мій посередній для України рівень, для Південної Америки був досить непоганий.

— Ви навіть на змаганнях здається друге місце зайняли?

Командам суперників було не так цікаво перемогти команду, як завалити мене, оскільки — це ж українець, він з найсильнішої команди, тому його треба завалити. В них була така ціль.

— Що є таке в Україні, в українців, чого немає в інших державах і в інших націях?

В нас є дуже багато цікавих речей, ми часто себе недооцінюємо, думаючи, що десь там в Європі є щось краще, ніж в нас. Але багато чого крутого робимо ми та ж сама «Дія», Монобанк, магазини працюють 24/7, до повномасштабного вторгнення.

— Українці, з початком повномасштабного вторгнення, дуже сильно об'єдналися, показали себе, як воїни, нащадки воїнів. Ви коли вдруге стали до лав оборонців України пригадайте, будь ласка, цей період, як ви тоді приймали своє рішення, як ви тоді йшли до оборони?

Це не вдруге. Я загалом був у чотирьох підрозділах: «Гарпун», «Госпітальєри» і ще перед повномасштабною війною був у батальйоні «Да Вінчі», тоді він називався перша окрема штурмова рота «ДУК». З жовтня по січень вже відчувалося, що щось має бути. Я хотів зустріти повномасштабну війну на війні, бувши на місці з усім. Але очікування війни трошки затягнулося і я вирішив повернутися додому, бо мав ще певні справи. Одна з них — пластовий табір, на якому я власне і застав війну. Там були діти зі всієї України. 

Зранку будять, кажуть: «Вставай, почалась війна». Продумали евакуацію, повідомили батьків. Тих дітей, чиї батьки не змогли приїхати, вивезли до Львова, там їх пізніше забрали.

Попередньо планував повертатись до «Да Вінчі», але їхати до Авдіївки було далеко. Події розвивалися дуже бурхливо і розумів, що самостійно туди не доберусь. Долучився до руху опору у Київській області, а вже пізніше потрапив до свого підрозділу.

— Як багато вам доводилося швидко вчитися, враховуючи масштаб війни й те, як нам з невеликими ресурсами в порівнянні доводилося оборонятись?

Я, як медик, поки нема поранених, можу займатись будь-чим, так і приходилось. Працював з дронами. Вчився під час виконання бойових завдань. Був в підтримці іншого побратима, допомагав йому і поступово його заміняв в цьому напрямку.

Дуже багато з новими типами озброєння приходилося розбиратися просто на місці. Привезли, сказали: «Це міна, працює приблизно так, йдіть мінуйте». Приходилось все вивчати на місці.

— Говорили про те, що майже всі ваші знайомі зараз військовослужбовці, долучилися до оборони України й згадували про націоналістичне середовище. Націоналістичне середовище ви мали на увазі саме пласт, що це за середовище в якому ви були?

Пласт – одна з організацій, але є й інші: «Національний альянс», «МНК», «Січ», «Азовський рух», просто локальні організації по Україні. Всі ці люди знаються між собою: одні заходи, їздять на вишколи один до одного. Так само й війна: підрозділи, в які швидше за все йдуть націоналісти — це єдині підрозділи «Азов», «Третя штурмова», «14 полк», «ДУК» тощо. Як сто років тому зналися між собою бійці з ОУН, УПА.

— Якщо провести паралелі, що є схожого між «Пластом» та іншими націоналістичними рухами. Чи є якісь елементи подібні?

Ці організації мають певне парамілітарне походження і їхня першочергова суть була – підготовка до війни. Але що відрізняє їх від загального війська — це ідеологічна підготовка. Розуміння чому і за що ми боремося і якесь бачення цієї України.

— Як ви вважаєте наскільки важливо надалі працювати з молоддю, щоб ці рухи розвивалися? На скільки це важливо для майбутнього України?

Це пластир, який закриває рану в критичний момент. Націоналістичний рух він завжди потрібний в критичні часи, для того, щоб зайнятися порятунком країни. Поки решта «сірої маси» думає, що робити, то націоналісти вже діють, працюють. Ми це бачимо по революції, по війні. В такі тяжкі часи — це є просто необхідним.

Так само в більш стабільні часи потрібні люди патріотично налаштовувані. Не потрібно радикального націоналізму в спокійні часи, але потрібні ті, хто будуть якісно розбудовувати державу і зміцнювати її.

— Українець-націоналіст — який він? Можете дати основні характеристики?

Для мене ідеальний образ націоналіста є — Роман Шухевич чи Євген Коновалець. Які були доволі ідейними людьми, всебічно розвинені.

Роман Шухевич мав багато досягнень у різних видах спорту, ставив рекорди свого часу зі скелелазіння, плавання, бігу. Окрім того, що він вправний командир, він ще був вправним бізнесменом. Мав свою рекламну компанію, яку використовував для відмивання грошей на потреби ОУН. Роман Шухевич — це Джеймс Бонд свого часу. Інтелігентна, фізично розвинута людина, яка вміє мислити державницько, але й готова до боротьби.

— Ви є пластуном більш як 10 років, і досі докладаєтесь до розвитку цього руху на Волині. Де ви знаходите час, як вам вдається поєднувати, чому лишаєте місце пласту у своєму житті?

Це організація, в якій я виріс і я розумію її важливість і бачу зміни, які вона приносить. На фронті я постійно зустрічаю друзів пластунів. Моя група на половину складалася з пластунів. Так само в цивільному житті я бачу скільки всього роблять пластуни, як волонтери в різних організаціях і фондах. Я розумію, що ця організація просто необхідна і я можу якось допомогти, і що буде корисним і продуктивним.

«Пласт» через свою методу: життя в природі, виживання тощо, ці навички не лише про виживання, а вони й про життя в міських умовах також. Вміння вижити в лісі, допоможе тобі вижити в бізнесі. Ти маєш стресостійкість, кризовий менеджмент. Знаючи. що робити, коли твій човен тоне, ти можеш щось зробити, коли в тебе валиться проєкт. Тому багато різних, як практичних, так і м'яких навичок дає ця організація.

— На ваш погляд, чи достатньо робить місцева влада, лучани, волиняни для підтримки обороноздатності й оборонців України?

Зараз популярна річ: «Нам не треба бруківка — нам треба дрони». Є речі, на які можна використовувати кошти місцевого бюджету максимально раціонально. Якщо ви цими коштами не можете допомагати війську на пряму, бо так працює бюджет: це допомога іноземних фондів, які не хочуть давати на війну, але дають на відбудову, допомогти можна роблячи зручну інфраструктуру. Я зараз трішки обмежений в рухливості, вчуся ходити на милицях. Якщо виїжджаю за межі лікарні, то сиджу на візку й тут не дуже зручно. Якщо хочеться перекладати бруківку, то робити її зручною, оскільки в нас зараз буде дуже багато людей з інвалідністю через війну. Зробити місто більш зручним в цьому плані, це є дуже важливим.

— Під час одного з інтерв’ю ви розповідали, що ви вірянин, християнин. На війні ви не втратили віру, не похитнулася вона?

Ні, мій християнський світогляд допомагає сприймати багато речей, в тому числі й смерть. Коли ти віриш в життя вічне, то набагато простіше сприймати смерть друзів і це допомагає. Загалом в перемогу вірю, але так само готуюся до вічної боротьби.

— Ви політолог за фахом. Ким себе бачите в майбутньому?

За день до повномасштабної війни мене взяли гідом в туристичну компанію. Але як і я, так і власник компанії вступили до лав ЗСУ. Мені цікаво розвиватися в напрямку туризму.

— В одному з інтерв’ю ви розповідали про те, що є молитва, яка вас підтримує і допомагає у складних, критичних ситуаціях. Можете озвучити, поділитися?

Це не молитва, це вірш Редьярда Кіплінга в перекладі Василя Стуса.

Коли ти бережеш залізний спокій

всупір загальній паніці й клятьбі,

коли наперекір хулі жорстокій

між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,

обмовлений, не станеш брехуном,

ошуканий, не піддаєшся злому

і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,

в кормигу дум твій дух себе не дасть,

коли ти знаєш, що за лицедії —

облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти можеш правди пильнувати,

з якої вже зискують махлярі,

розбитий витвір знову доробляти,

хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання

поставити на кін, аби за мить

проциндрити без жалю й дорікання —

адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло

ти можеш знову кидати у бій,

коли триматися немає сили

і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,

а бувши з королями — простоти,

коли ні враг, ні друг, котрого любиш,

нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,

коли від неї геть усе береш,

тоді я певен: ти єси людина

і землю всю своєю назовеш.

Коментар
25/02/2024 Субота
24.02.2024
23.02.2024