«Або пливеш услід за течією прогресу, опановуючи нове, або ж лишаєшся на березі», – хірург-травматолог Любомльського ТМО

Закоханий у професію. Мабуть, це найбільш влучна характеристика для завідувача травматологічного відділення Любомльського ТМО Андрія Бондаренка.
Людина, яка сповна віддається своїй справі, не шкодує для цього сил і здоров’я, проявляє ініціативу, цікавиться, знаходить і пропонує нові методики лікування, щоб втілити на місцевому рівні та зробити доступним людям; безвідмовний, вміє адекватно оцінити стан пацієнта, належним чином проконсультувати; людина, яка справді відповідає званню лікаря ортопеда-травматолога, пише газета «Наше життя».
Подібні характеристики можна почути і від безпосереднього керівництва Андрія Олександровича, і від колег, і від вдячних пацієнтів.
Образно кажучи, відповідь на питання, чому наш співрозмовник обрав професію медика, лежить на поверхні, адже його батьки, Зінаїда Миколаївна та Олександр Олексійович — добре знані на теренах краю сімейні лікарі.
«Відтак, вирішив продовжувати династію й після школи вступив до Буковинського державного університету, в якому навчалися тато з мамою, — каже Андрій Бондаренко. — Вони свого часу обрали терапевтичний профіль, я теж спочатку вчився на цьому факультеті, але потім, після третього курсу, перевівся на загальну практику, а коли прийшла пора обирати спеціалізацію, віддав перевагу травматології — чомусь приваблювали операції, коли ти безпосередньо бачиш, що робиш».
Після закінчення вузу наш співрозмовник ще проходив інтернатуру: очний цикл у лікарні №8 м. Львова, заочний — у Волинській обласній лікарні. А з 9 липня 2009 року поповнив дружну когорту любомльських лікарів. Каже, що у колектив влився доволі легко, і багато чому завдяки своєму наставнику В’ячеславу Приказюку, від якого теж переймав досвід. Так поступово практикував, не забарилася й перша самостійна операція, коли ставив пластину людині, у якої був перелом гомілки.
Запитую про неординарні випадки, які траплялися у роботі.
«За великим рахунком, кожен випадок неординарний по-своєму, адже кожна людина — це індивідуальність, — каже лікар. — Наприклад, у різних людей переломи однакового характеру можуть зростатися по-різному. Розкажу такий випадок. Потрапив якось до нас байкер-іноземець з відкритим переломом гомілки. Йому надали допомогу, прооперували і відправили на Київ. Пізніше тамтешні колеги, з якими потім спілкувався, казали, що нічого після нас не довелося перероблювати, ми все склали правильно. Тобто, районний рівень оцінили у столиці».
«За ці майже чотирнадцять років, відколи працюю, у напрямку травматології, змінилося дуже багато — і в технічному плані, і в методиці лікування, — продовжує співрозмовник. — У вузі я вчив одне, та розвиток триває, з’являється нове обладнання, технології. Хоч-не-хоч, а мусиш обирати: або пливеш услід за течією прогресу, опановуючи нове, або ж лишаєшся на березі».
Один зі «свіжих» професійних навичок, який опанував та продовжує вдосконалювати Андрій Бондаренко — ендопротезування — операції із заміни кульшових суглобів. Це стало можливим завдяки сучасній новітній апаратурі, яку закупили у Любомльському ТМО, зокрема, портативному рентген-апарату. Перші операції наш співрозмовник почав проводити кілька років тому з тодішнім завідувачем відділенням Миколою Абрамчуком, нині за його плечима їх вже понад три десятки. Постійно передавати свій досвід приїздять колеги із Волочиська, що на Хмельниччині — власне, завдяки цій співпраці такі операції й почали проводити у Любомлі.
Лікар каже, що часто ендопротезування — це єдиний шанс для людини уникнути інвалідного візка і повернутися до повноцінного життя. Завдяки новітнім методикам протезування хворого суглоба проводиться з найменшим ризиком для хворого. Разом з тим він наголошує, що виникнення хвороб, пов’язаних з опорно-руховим апаратом часто залежить від спадковості, надмірної ваги, неправильного харчування, нестачі кальцію, травм. Тому треба на це зважати й приділяти час своєму здоров’ю.
«Не шкодую, що свого часу обрав медицину і травматологію зокрема, — відверто зізнається Андрій Бондаренко. — Не бачу себе в іншій професії. Поступає до тебе пацієнт, ти його обстежуєш, оперуєш, спостерігаєш протягом певного проміжку часу, як ушкоджене місце зростається і потім констатуєш, що все вдалося — повірте, така робота не може не приносити задоволення. Відтак, зичу колегам любити свою роботу, професійно розвиватися, удосконалюватись і, звісно ж, здоров’я, достатку, удачі, миру і Перемоги».
Сергій МАРИНЬОХА
Матеріал опубліковано з дозволу редакції