У підвалі пологового, в поїзді, в укритті: як українці хворіють на COVID-19 під час війни

В умовах війни багато хто нехтує правилами поведінки під час пандемії COVID-19, як-от носінням маски. А деякі з цих правил, наприклад дотримання соціальної дистанції, виконати буває просто неможливо. 

Проте коронавірусна хвороба не зникла, люди продовжують хворіти, а надати вчасну допомогу під час війни буває складно. Хтось хворіє вдома, а найближчі аптеки зачинені, хтось в укритті або навіть в підвалі пологового будинку, інші в евакуаційних потягах та автобусах по всій країні, а дехто – за кордоном без знання мови, повідомляють у ЮНІСЕФ.

Тож щепитись від COVID-19 необхідно кожному, хто має таку можливість. Вакцинація – єдиний спосіб захистити себе від тяжкого перебігу та смерті від коронавірусної хвороби. Якщо минуло понад півроку з другої вакцинації, зробіть бустерне щеплення за першої нагоди. 

Анастасія Новгородська, 28 років, Київ, наразі – Тернопільська область

Я захворіла на COVID-19 під час евакуації з Києва, оскільки контактувала з хворим. Хворобу я перенесла вдома. Тобто у місці, де ми тимчасово перебуваємо. 

Я мала високу температуру, яка погано збивалась, кашель, закладеність носа, біль в горлі і слабкість. На жаль, через війну я зіткнулась з деякими труднощами: температура не збивалась, а потрапити до лікаря я не могла. Тож щодо ліків довелось консультуватись онлайн. Добре, що принаймні така можливість у мене була.

Крім цього, я не мала змоги здати аналізи, як-от ПЛР-тест на COVID-19, але все ж змогла скористатись принаймні експрес-тестом.

Я щеплена двома дозами вакцини від COVID-19, проте не встигла зробити бустер. Планую надолужити це і вакцинуватися бустерною дозою в місці тимчасового перебування, коли мине 28 днів після одужання, оскільки вакцинація допомагає перенести хворобу легше і швидше. 

Ірина, 50 років, Київ, зараз тимчасово переміщена 

Перші симптоми коронавірусної хвороби були схожі на застуду і почалися за декілька днів до початку війни. Тоді я знаходилася вдома. Оскільки весь час поза домом я носила маску і вакцинована двома дозами, почала приймати звичайні протизастудні, бо навіть не думала, що це може бути ковід. До того ж я тоді жила сама і серед знайомих в той час на COVID-19 ніхто  не хворів.

У мене були нежить, слабкість, біль у горлі та виснажливий кашель, що з’явився пізніше. Перші симптоми з‘явилися десь 22 лютого, а повністю одужала і тест був негативним 8-9 березня, тобто я хворіла близько  двох тижнів.

Коли почалася війна я вже дуже погано себе почувала, навіть сил йти в укриття не було. Якимось чином змогла зібратись і першу ніч провела в метро в бомбосховищі, але від цього самопочуття тільки погіршилося. 

Ліків не було, бо до війни всі жарознижуючі вже випила, а придбати нові було ніде – аптеки не працювали, а через слабкість і постійні загрози бомбардувань йти шукати відкриту аптеку в іншому районі не було можливості. 

На третій день я поїхала на вокзал і штурмом намагалася потрапити на евакуаційний потяг. Змогла тільки з четвертого разу. Дорога зайняла декілька днів. Їхати було дуже важко, бо сил не було і постійно «вирубало». Дуже боялася прокинутися без речей чи документів. 

Після ночівель у бомбосховищі і на підлозі в потязі ставало дедалі гірше, але свій стан я пояснювала умовами подорожі. Коли змогла евакуюватися і поселилася до доньки, то за кілька днів на ковід захворіла вона з чоловіком. Тільки коли вони зробили тест і мене теж змусили, стало ясно, що то була за застуда.

Моє ставлення до вакцинації від COVID-19 не змінилося. Я хворіла довго і виснажливо, але впевнена, що без вакцини перебіг хвороби міг бути і гіршим. Зараз я потроху відновлюю здоров’я та чекаю, щоби зробити бустерну дозу.

Маргарита Мухіна, 32 роки, Київ, наразі – Словаччина

У ніч з 23 на 24 лютого я народила донечку. Під час вагітності я двічі вакцинувалась від COVID-19, хоча моя лікарка і всі гінекологи були проти. Проте я вирішила не ризикувати і щепитися, оскільки маю хронічні захворювання. 

Тим не менше, у підвалі лікарні, де ми переховувалися з новонародженою дитиною, я, моя донечка і моя мама, яка перебувала там з нами, підчепили ковід. Там не йшлося про соціальну дистанцію чи навіть про маски.

Коли лунає сирена, то всі намагаються пошвидше сховатись, маски одягати не встигають. Все кидаєш, хапаєш дитину й тікаєш в підвал. 

Можу сказати, що коронавірусну хворобу переносила важко. Під час хвороби я перебувала в лікарні, звісно не під апаратом ШВЛ і специфічного лікування мені не призначали – лише більше відпочинку, споживати рідину й вітаміни. 

А моя донька, хоча їй було всього 2 тижні, перенесла  COVID-19 нормально. І, як зазначили медики в лікарні в Польщі, куди нас пізніше доправили з кордону, донечка почувалася непогано лише завдяки моїй подвійній вакцинації під час вагітності. Якби цього не було, то немовля у 2 тижні могло би отримати негативні наслідки. Понад усе я хвилювалась за доньку. Мене можна якось лікувати, дати певні таблетки. А для маляти у такому віці це проблематично. 

Незважаючи на те що у нас була окрема палата, лікарі переймалися здоров’ям інших пацієнтів і спочатку хотіли пошвидше виписати нас. Бо під час повітряної тривоги всі спускались в один підвал, де ми й підхопили коронавірус, і ми там могли заразити інших. Тож під час обстрілів ми намагалися піти туди, де немає людей: на перший поверх, в якийсь закуток, а не в загальний підвал. Проте в той же день виявилось, що хворі на COVID-19  є майже на кожному поверсі. 

На початку війни багато аптек у Києві не працювали і ліки було купити проблематично. Проте я мала чайник і була електрика, тож лікувалася тим, що було.

Закликаю всіх жінок вакцинуватися. Щеплення – це неприємно, а COVID-19 ще більш неприємний та непередбачуваний. Хто і коли його підчепить, ми не знаємо. Я планую зробити бустерне щеплення, коли мине відповідний час після хвороби. 

Крім цього, я хочу зробити всі потрібні щеплення своїй дитині. Проте у пологовому в Україні на момент нашого перебування вакцин не було. Тому я маю намір зробити щеплення там, де перебуваю зараз – у Словаччині.

Ганна Сєдунова, 22 роки, Одеса, наразі – Івано-Франківськ

Я щеплена двома дозами вакцини і перенесла обидві без жодного симптому. Мені саме був час робити бустер, але я відкладала через постійні переїзди. 

Я родом з Одеси, працюю у Львові, але 24 лютого я прокинулась в Миколаєві, де була у відрядженні, о 5 ранку від звуків вибухів і дзвінка кращої подруги зі словами: «Я не вірю, що це війна». 

Після офіційного звернення президента ми з колегою зрозуміли, що потрібно їхати з міста до наших студентів, що були в Івано-Франківську, тож ми пішли на вокзал в надії на евакуаційний потяг. 

У цей потяг брали всіх людей, що потребували цього. Тож в купе було 7 людей. В усіх закритих людних місцях (супермаркет, транспорт тощо) я завжди носила маску, але чомусь у поїзді я пропустила цю потребу, оскільки думка про війну перебила все. У вагоні було майже вдвічі більше людей, ніж зазвичай, були люди, що кашляли. 

Виїхали ми близько обіду, і вночі по відчуттях у мене стала підійматися температура. Ближче до ранку я стала сильно мерзнути, з'явився озноб, тремтіння і ломота в усьому тілі. В дорозі ми були 22 години, а на вокзалі у Львові мені було не те що зле, а просто жахливо, мені здавалося, що до кінцевого пункту я вже не доїду. Моя голова ніби мала луснути, болів живіт, дихати було складно (але я ще на паніку це  списувала), на очі майже нічого не бачила. Лиш вже на автовокзалі я знайшла аптеку. Одразу ж випила жарознижувальне, аби трохи збити температуру і взяла градусник, який пізніше показав 38,6. 

Потрапивши до Івано-Франківська, ми одразу пішли у сховище (підвал) до студентів, бо була повітряна тривога. Того дня ми там і заночували: в холоді, сирості й пилюці. Вночі моя температура знову піднялася і з‘явився кашель. Такого знесилення у мене ще не було. Наступні кілька днів я жила з колегою, в якої були ті самі симптоми, і її дітьми, ледь вставала з ліжка, відчуття було ніби мене переїхав трактор, а жарознижувальне не збивало температуру нижче 37,6. На 4-й день, коли вже більш-менш ходила, я купила тест на COVID-19, він був позитивним. 

Наступного дня ми всі разом сходили до лікаря, мене «послухали» і призначили лікування. Головного інгредієнту – ліжкового режиму – не було, бо 3-5 разів на день ми бігали з 6-го поверху в підвал через повітряну тривогу. 

Моє ставлення до вакцинації таке саме, як і було раніше, – вона є обов‘язковою. Я була вакцинована і вважаю, що саме це вберегло мене від багатьох ускладнень (на серце, наприклад). Не можу сказати, що я легко перенесла хворобу, але грішу на те, що був час робити бустер не просто так, для цього є причини. Я просто не встигла.

Війна – не привід забувати про своє здоров‘я, а тим паче про пандемію, яка нікуди не поділася, про неї просто мовчать.

Тетяна, 34 роки, Чернігів, зараз тимчасово переміщена 

Я захворіла на COVID-19 22 лютого. Перші симптоми – висока температура і біль в усьому тілі. Перші два дні я лежала вдома, аж поки 24 лютого почалась війна.

Я зателефонувала до свого сімейного лікаря, але вже не було можливості зробити ПЛР чи навіть експрес-тест. Але за симптомами лікар визначив, що це коронавірусна хвороба. Він одразу виписав ліки на будь-який перебіг хвороби. 

Купити ліки вже було дуже проблематично, оскільки працювало всього декілька аптек у місті і весь час йшли обстріли.

На четвертий день у мене почався кашель. Ймовірно і через те, що  я знаходились в підвалі, де було багато пилу і важко дихати. Я намагалась виходити на вулицю, але після того, як в школу, яка знаходиться за 10 хвилин від дому, прилетіла ракета, я виходити перестала. Увесь цей час я була в масці, адже боялась заразити людей, які були з нами в підвалі.

Лікувалась я відповідно до симптомів тим, що було вдома. Зрештою, з допомогою сусіда чоловіку вдалось поїхати в аптеку і придбати необхідні препарати.

Я завжди була за вакцинацію і після того, як я перенесла COVID-19, моє ставлення не змінилось. Влітку я отримала дві дози антиковідної вакцини від COVID-19 і вважаю, що вакцинація дозволяє перенести хворобу легше, а також звести до мінімуму її наслідки.

Геннадій Бурлюк (80 років) та Світлана Махортова (77 років), Київ, наразі – Марсель, Франція

Подружжя Геннадія Бурлюка та Світлани Махортової були змушені покинути Київ через війну й опинились у Франції, в місті Марсель.

Уже після прибуття вони захворіли на COVID-19. Геннадій був щеплений від коронавірусу, а Світлана – ні. Хворобу вони перенесли по-різному.

«Під час хвороби у мене була загальна слабкість, а температура підвищувалась до 39° C. Не можу сказати, що переніс хворобу легко, скоріше вона була середньої тяжкості. Загалом я хворів 5 днів», – розповідає Геннадій.

Натомість Світлана каже: «Я хворію вже 10 днів і переношу ковід тяжко. Кілька днів у мене була висока температура – до 39° C. Також я маю головний біль, біль в горлі та м’язах, сильні приступи кашлю».

Подружжя переносять COVID-19 в готелі у Франції, проте це не робить хворобу легшою. «Через те, що ми в чужій країні, маємо труднощі в спілкуванні з лікарями, оскільки не знаємо мови. Крім того, придбати ліки також проблематично». 

Після хвороби Світлана змінила свою думку про вакцинацію: «Я вважаю, що вакцинуватися бажано і навіть необхідно, а особливо в старшому віці. Це допоможе запобігти тяжкому перебігу хвороби». 

Варвара Шевцова, 18 років, Київ, наразі – Шотландія

Я почала хворіти на  COVID-19 ще в Києві. Ймовірно заразилася  у сховищі на станції метро. Зрештою я евакуювалась і хворіла в дорозі: в поїзді Київ-Рахів, у Львові, де ми зійшли з потяга, а потім ще дві доби в дорозі зі Львова через Польщу до Праги. 

Я мала температуру 37,5 упродовж кількох днів, сильний кашель, нежить і слабкість. Крім цього, почалась і депривація сну. Проте вважаю, що відносно легко перенесла коронавірусну хворобу. 

Найважче було в дорозі. Люди з осудом слухали мій кашель через маску, але самі маску не вдягали. Було так важко, що я думала в потязі помру, коли симптоми тільки починалися, і я хотіла вийти де завгодно, бо їхати 14 людей в купе в темряві на 2 поличці тяжко дуже. І задуха. 

На щастя, я була вакцинована двома дозами і  легко перехворіла. Звісно, було би легше, якщо би я лежала вдома, але таке життя. Я за вакцинацію, особливо коли всі зараз порушують правила поведінки в часи пандемії. Вже після хвороби я зробила і бустерне щеплення. 

Марія Раскосова, 75 років, Київ, наразі – Волинь

Я евакуювалася з Києва на початку вторгнення Росії. У дорозі я була без маски, хоча раніше весь час її носила і продовжую робити це й зараз. Ймовірно, в потязі я і заразилася на COVID-19. Хоча, можливо, вже тут, на Волині, – точно не знаю. 

Я хворіла приблизно тиждень. Перші кілька днів було зовсім зле – температура й відраза до їжі. А після початку прийому ліків полегшало. Хоча гостра фаза хвороби минула, я досі відчуваю певні проблеми із серцем, зі слухом. Тим не менше, я впевнена, що вакцинація допомогла мені легше перенести цю хворобу. 

Тож я позитивно ставлюсь до вакцинації від COVID-19 і вважаю, що щепитись варто, щоби допомогти організму боротися з цією хворобою. Я довіряю доказовій медицині, тож вакцинація – це навіть не питання для мене. 

Через війну багато хто нехтує правилами поведінки під час пандемії – не носять маски, тож і захворіти на коронавірусну хворобу зараз ризикує кожен. Щоб принаймні перенести хворобу легше, варто не зволікати і щепитися.