«Коли вибухи ставали ближче, вирішили їхати», – лікарка-переселенка з Києва
-
-
>
-
>
-
>
448
З часу початку вторгнення російський військ в Україну понад три мільйони українців змушені були покинути свої домівки та виїхати із зони бойових дій у більш безпечні регіони України.
Серед таких регіонів, де переселенцям пропонують зупинитися та отримати допомогу, є Любомльщина. Сюди ж їдуть з Київської, Сумської, Чернігівської, Харківської областей, пише газета «Новий погляд+».
Серед тих, кому вдалося виїхати з Києва – родина лікарки Галини Герогіївни Гринишиної.
«Коли б мені хто сказав, що російська армія нападе от так просто, без ніяких причин на Україну, тому б радила обстежитись у психіатра, – розповідає лікарка. – Та вже 24 лютого, коли в Києві стало чути вибухи, довелось повірити у реальність – початок війни».
Коли вибухи стали все ближчими, а авіабомби стали все частіше прилітати у житлові квартали (квартира Галини Георгіївни знаходиться за 500 метрів від Житомирської траси), вирішила поїхати з Києва у більш безпечне місце, тому власним авто разом зі своєю 86-річною мамою вирушили до родичів у Вінницю. Там, пробувши два дні, поїхали на Волинь, до Любомля, звідки родом була дівчина її сина.
«Саме на початку війни, 26 лютого, син привіз свою дівчину до її батьків у Любомль, тут і залишився. Правда, хотів повернутися назад у Київ, проте було дуже важко це зробити», – розповідає Галина Георгіївна.
В Любомлі син тимчасово винайняв квартиру, де й поселилась родина. Власниця квартири сама перебуває за кордоном, тому запропонувала переселенцям жити стільки, скільки буде треба. Проте пересиджувати важкі часи без роботи не хотілося, тому звернулася в Любомльське ТМО та запропонувала свої послуги як лікарки. Адміністрація медзакладу з радістю погодилась надати роботу за сумісництвом висококваліфікованому медику.
З 1989 року Галина Георгіївна працює в медицині – педіатром, сімейним лікарем, лікарем-гастроентерологом, має вищу категорію з педіатрії та першу категорію з організації охорони здоров’я. Працювала у стаціонарі дитячої клінічної лікарні №5 міста Києва, а згодом - у Клініці сімейного здоров’я СI Med.
«Сприйняли мене тут дуже добре, колектив – чудовий, та й сам заклад дуже хороший. З 15 березня я почала вести прийом як педіатр, серед моїх пацієнтів є навіть дітки з числа переселенців, зокрема, з Бучі, Коцюбинського, де ведуться бої».
Родина Гринишиних сподівається, що ситуація невдовзі стабілізується, і вони зможуть повернутися до своєї домівки, до рідного Києва, до своєї роботи. Бо хоч як би добре тут не було – там залишились друзі, колеги, хороші знайомі. Правда, зізнається лікарка, багато хто також поїхав з Києва, адже не знаєш, в яку хвилину в твою домівку потрапить бомба чи снаряд. Наприклад, днями, каже, авіабомба потрапила недалеко від місця у Святошинському районі, де проживають Гринишини. Та попри все, з розмов знайомих, які залишились у столиці, розповідає, що наслідки авіаударів потрохи ліквідовуються, а пошкоджена інфраструктура також відновлюється.
Лікарка вірить, що перемога буде обов’язково за Україною, а поки маючи сили та натхнення, лікує місцевих діток та діток, які змушені були евакуюватися із зони бойових дій.
