Одинокі, але не самотні: як живеться мешканцям притулку на півночі Рівненщини

20 Серпня 2021, 10:45

670

Розрахований заклад на 20 осіб. Втім, нині там доглядають за 21 людиною

У селі Вичівка на Зарічненщині є відділення для постійного або тимчасового проживання одиноких громадян. Функціонує воно вже близько 15 років.

Завідувачка цього відділення Ірина Місюра розповіла журналістам «Рівне Медіа», що розрахований заклад на 20 осіб. Втім, нині там доглядають за 21 людиною.

«Наразі проживає 21 людина, оскільки менш як місяць тому в автоаварію потрапив чоловік, якому вдома надавати допомогу (а він не може вставати з ліжка) не було кому, оскільки рідних немає. Тож ми не могли лишитися осторонь і забрали його до себе», — розповідає жінка.

Потрапляють сюди мешканці за різних обставин. Їх вік – від 55 до 91-го року, усі перебувають на постійному проживанні.

«Зі сторони може здатися, що в нас мало роботи, але насправді працювати в такому закладі дуже важко. Кожен хоче уваги, турботи, тепла. Звичайно, відділення стареньке, і потребує генерального ремонту, але сподіваюся що, попри це, воно є справжній світлим, теплим, затишним домом для людей, які потрапили в складне життєве становище. У кожного з них є своя історія та страшні реалії життя, які не завжди можна вислухати без сліз», — запевняє Ірина Місюра та ділиться однією з них.

«Потрапила до нас жінка у дуже поганому стані: гемоглобін 70, п'ята практично відірвана та ще й перелом ноги. Після лікування та реабілітації вона почала ходити, чим дуже пишаємось», — розповідає заввідділення і додає про співпрацю з Володимирецьким соцзахистом та «Форвард ОРТО» для безкоштовного протезування, завдяки чому двом підопічним зробили протези нижніх кінцівок та навчають нині ходити.

Для підопічних проводять книжкові виставки та вечори-обговорення прочитаних творів. Періодично до закладу навідується Вичівський аматорський колектив, аби провести концерти. Жителі цього відділення, додає Ірина Місюра, полюбляють співати всі разом.

«Атмосфера дружня, вивозимо на прогулянку, хто в змозі, той виходить сам, вони співають, розказують анекдоти, грають в доміно, — каже Ірина. — Я стараюсь підтримувати чистоту, ввічливе ставлення до людей, з якими буває дуже важко. Як кажуть: «старі як малі», то правда. Трапляється різне, але ми не падаємо духом. Намагаюся створити домашній затишок, проводимо поточний ремонт».

Фінансується відділення із бюджету Зарічненської громади. Інколи заклад отримує благодійну допомогу: переважно харчові продукти і засоби гігієни.