«В армії немає “лікар ти чи не лікар”»: історія луцького нарколога, який служив у ППО та збивав повітряні цілі
906 
Лікар-нарколог Центру терапії залежностей м. Луцька, а нині капітан медичної служби запасу Іван Ростиславович Сухий мобілізувався до війська у липні 2022 року.
Спочатку вони з дружиною волонтерили – передавали на фронт автомобілі швидкої допомоги, які отримували від друзів із Литви. Відправляли на Харків продукти харчування та ліки, розповідають у Волинській обласній психіатричній лікарні.
А потім прийшло бажання піти захищати Батьківщину, хоча на той час обставини дозволяли залишитися вдома й продовжувати лікарську практику. Два тижні готувався, а потім повідомив дружину про своє рішення.
Усі 3 роки, 9 місяців і 4 дні Іван Сухий служив у Повітряних силах України начальником медичної служби у 302-му зенітно-ракетному Харківському дивізіоні.
Пригадує, що перед мобілізацією хвилювався – боявся, що не встигне послужити й буде соромно дивитися у вічі людям, які повернуться після війни.
Спочатку був азарт, бажання наблизити перемогу та ненависть до ворогів. А потім прийшло розуміння, що нас чекає затяжна війна і роботи зі знищення повітряних цілей менше не буде.
Основний час надавав медичну допомогу військовослужбовцям підрозділу. А коли заступав на чергування разом із побратимами, доводилося збивати зі стрілецької зброї «шахеди», а зенітно-ракетним комплексом – працювати по крилатих ракетах.
Основні навички військової справи лишилися ще зі студентських років та навчання на військовій кафедрі військово-медичної академії, яку закінчив під час навчання у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Безпосередньо на службі вже відшліфовував уміння користуватися зброєю.
Складність служби у ППО полягає не тільки у постійній загрозі власному життю під час повітряних тривог, а й у відповідальності за збереження зенітно-ракетного комплексу, який часто був основною мішенню ворога. Техніку потрібно було надійно маскувати, аби зберегти її та залишатися продуктивними у війні.
Тому загрози та прильоти були частими, адже серед місцевого населення завжди могли бути інформатори, які працювали не на користь України. Іван Ростиславович повернувся до цивільного життя лише у квітні 2026 року. Розповідає, що перші 3–4 місяці довелося звикати до нових реалій, режиму та роботи в лікарні. Дався взнаки довготривалий стрес і кількарічне перебування у безпосередніх реаліях війни. Але колеги і керівництво КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» допомагали соціалізуватися, цікавилися, підтримували – тож зараз ця проблема зникла.
Нині військовий досвід допомагає лікарю у спілкуванні з пацієнтами, які мали стосунок до військової служби. Він із власного досвіду розуміє контекст проблеми й може легше оцінити стан військового чи ветерана.
Професійні знання лікаря Центру терапії залежностей знадобилися й на фронті. Найпоширенішою проблемою, з якою доводилося стикатися, була лудоманія – залежність від азартних ігор. Аби зняти тривогу, чимало військовослужбовців грали в азартні ігри. Дехто прийшов із цією проблемою з цивільного життя, але у більшості вона була набутою.
Іван Ростиславович розповідає, що боротися з лудоманією в умовах війни було складно, адже це твої побратими, яким потрібно було пояснювати шкоду азартних ігор. Через залежність вони втрачали не лише кошти, а й сім’ї.
Щоб подолати залежність, потрібно усвідомлювати свою проблему та в умовах стаціонару отримувати підтримку психотерапевтів. У День захисників і захисниць України Іван Ростиславович Сухий займався цілком буденними справами – вперше за кілька років збирав гриби.
Після військової служби це його перша повноцінна відпустка з сім’єю, коли є нагода насолодитися тишею лісу, жовтневим теплом і відсутністю постійних повітряних тривог.
Читайте також:
- Медицина
Покликання сильніше за війну: як дитячий лікар з Луцька став бойовим медиком Нацгвардії
- Медицина
«Війна навчила нас багато чому»: історія медика волинських рятувальників Івана Жникіна
- Рівне
У Здолбунові попрощалися з військовою медсестрою Оленою Русановою, яка загинула на Донеччині
- Медицина
Два Сергії та їхня «історія на колесах»: як працює екіпаж медеваку 14 ОМБ імені князя Романа Великого