Лучанка на фронті: історія медикині «Вітамінки» з волинської «Сталевої Сотки»
960 
Від сільської фельдшерки до керівника медпункту танкового батальйону: шлях лучанки Діани Коваль довжиною у десять років війни. Вона змінила боксерські рукавички на медичний рюкзак, а затишний Луцьк – на бліндажі та евакуаційні автівки.
Позивний «Вітамінка» став для сотень бійців синонімом життя, адже за плечима Діани – служба в морській піхоті, робота в госпіталі та незліченні виїзди «на нуль». Вона втрачала на цій війні найдорожчих людей, але не втратила віри. Історію медикині волинської «Сталевої Сотки», яка вихоплює поранених із лап смерті одним лише поглядом та залізною впевненістю: «Ти житимеш!», розповіли на сторінці бригади у соцмережах, передає Район.Медицина.
Протягом 10-ти місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшерки - завідувачки ФАП (фельдшерсько-акушерського пункту). А влітку 2016 Діану викликали у тодішній військкомат… і запропонували стати до лав ЗСУ.
«Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала – і погодилася, – з усмішкою згадує Діана, – Рідні були в шоці. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно займалася боксом, волейболом. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали…».
Дівчина потрапила служити до 14 окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого, де одержала позивний «Вітамінка». Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарною інструкторкою, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.
Читайте також:
«Нам потрібні люди», – військовий медик із Зарічненщини на псевдо «Хандрусь» звертається до лікарів із передової
Після закінчення контракту та кількамісячної перерви, Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцький військовий гарнізонний госпіталь, ВЧ 4554. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.
«Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає «Вітамінка», – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню».
Згодом Діана повернулася на передову, служила в 503 Окремий батальйон морської піхоти. А в червні 2025-го перевелася в танковий батальйон волинської 100 омбр, оскільки вже чула і знала про «Сталеву Сотку» багато хорошого. Нині «Вітамінка» є ТВО начальниці батальйонного медичного пункту.
Читайте також:
Аж 42 доби з турнікетом: український військовий встановив безпрецедентний медичний «рекорд»Рятувати там, де найважче: військовий лікар на Херсонщині виконував по 20–30 операцій за нічЗа майже десять років служби медикині сотні і сотні (якщо не тисячі!) разів доводилося евакуйовувати поранених. Ситуації, коли не вдавалося доставити пораненого на стабілізаційний пункт живим у її практиці також, на жаль, траплялися. Як розповідає Діана, таких випадків менше, ніж пальців на одній руці – проте кожен із них вона дуже добре пам’ятає…
Водночас, багато разів траплялися ситуації, коли побратима вдавалося буквально видерти з лап смерті. Як от на Покровському напрямку, коли з околиць Мирнограда довелося вивозити «важкого» з кульовим пораненням у ліву скроню:
Читайте також:
Жінок з медичною освітою автоматично братимуть на військовий облік: Кабмін ухвалив рішенняВійськовий медик із Закарпаття Ерік Глеба евакуював з «нуля» понад тисячу поранених«У таких випадках зоровий контакт – це основне. Якщо він бачить страх у твоїх очах – ти його не довезеш. А якщо він бачить впевненість, ти з ним спілкуєшся – все буде добре, – пояснює «Вітамінка», – Той чувак з простреленою скронею вижив, одужав і повернувся до строю…»
На жаль, війна принесла Діані багато особистого горя. Вона забрала у дівчини двоюрідного брата Віталія, який воював з 2014-го року. А ще – нареченого Богдана, який загинув 2023-го під Куп’янськом……
До речі, з батьками Богдана – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем – дівчина продовжує підтримувати дуже теплі відносини. А сестра загиблого нареченого, Катерина, служить з нею разом у танковому батальйоні 100 омбр.
Маючи величезний бойовий досвід, «Вітамінка» не втрачає віри в переможне для нашої держави завершення війни. Адже вона, її побратими та посестри борються за святе – за майбутнє України.Тим часом у рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович та молодший брат Павло.
Читайте також:
- Район.IN.UA
Десятеро постраждалих у Нікополі: наслідки ворожого обстрілу FPV-дронами та артилерією
- Район.IN.UA
Оперативне зведення Генштабу: 64 атаки агресора від початку доби 1 квітня
- Район.IN.UA
Десантники зупинили найбільший мотоштурм року на Слов’янському напрямку
- Район.IN.UA
У ніч проти 1 квітня росіяни масово обстріляли Україну: є пожежі, руйнування та загиблі у різних областях
- Район.IN.UA
Росія за ніч атакувала Україну «Кинджалом» та 442 дронами